Як стати противником євроінтеграції. Версія 2.0

Небагато минуло часу з моєї статті про проблеми українців на кордоні з Євросоюзом. Ще більш зневажливе ставлення до учнів гімназії, яких я навчаю бути освіченими, вихованими, толерантними врешті-решт не дає мені права заснути, і я пишу наступний гнівний опус про тепер вже права дітей. Ось кілька днів як Класичною гімназією гуляють неприємні враження про повернення групи учнів з чергової освітньої поїздки з Канади. Офіційна інформація така: "Повертаючись з м. Едмонтон (Канада), де група у кількості 14 ос. та 4-х вчителів перебувала у рамках програми партнерства між навчальними закладами України і Канади, українські громадяни через технічні причини були затримані у м. Торонто. Канадська сторона оперативно забезпечила групу ночівлею у готелі, 3-разовим харчуванням та трансфером з аеропорту до готелю і назад. Представники компанії LOT  у Канаді, у відділі реєстрації пасажирів, запевнили керівника групи Касянчук Надію у тому, що група потрапить на літак до Львова у Варшаві, який відлітає після прибуття літака з м. Торонто. Однак в Торонто літак був затриманий на 40 хв., мав вилетіти о 22.20, а злетів у напрямку Варшави о 23.00. Відповідно і до Варшави літак прилетів із запізненням о 13.17. Відразу група вирушила до м. реєстрації пасажирів на рейс до Львова. Однак у черзі на реєстрацію група простояла до 16.30. Лише в цей час від представника LOT ми дізнались, що літак злетів ще до  прильоту нашого літака з м. Торонто. Одночасно ми дізнались, що найближчий рейс запланований о 11.50 наступного дня. На вимогу керівників групи забезпечити дітей харчуванням лише о 18.00 нам надали ледь теплий обід, який складався з 0.5 л. води, смаженої риби, гарніру та салату. Більше на нас ніхто увагу не звертав та вечерею не годували.  Наступне питання, яке не було вирішене - це належні умови ночівлі. До 21.00 ми не мали інформації про місце ночівлі. На наше прохання до персоналу покликати відповідальну особу, яка могла би допомогти нам у вирішенні наших проблем, належної реакції не було. Лише о 21.00 нам принесли фланелеві покривала та подушки - комплекти, якими забезпечуються пасажири літака. Місце ночівлі нам показали в приміщенні залу очікування пасажирів. При цьому вказали, що спати можна на непристосованих для спання сидіннях або на підлозі. Діти від перевтоми заснули на підлозі. Проте близько 3 години уночі діти прокинулись від холоду і до ранку вже не спали.. Зранку о 6.45 нам привезли легкий сніданок. До вильоту літака жодної уваги до групи ніхто не приділяв. Вважаємо таке ставлення персоналу аеропорту у Варшаві та компанії LOT неприпустимим, і вимагаємо вжити заходів з притягнення до відповідальності винних осіб та компенсацію моральної шкоди."
Що тут скажеш! Але це сухі факти! Мої розмови з керівниками групи - моїми друзями змушували мене вимушено жартувати, щоб якось підтримати їх, бо вони ще досі в стані стресу.
Зі вчора закрутилась веремія з цим ганебним фактом. Ось тут дивіться відео з новин центральних і місцевих каналів:
http://tsn.ua/video/video-novini/lvivski-diti-stali-zaruchnikami-varshavskogo-aeroportu.html
Тут подібний факт порушення прав пасажирів та дітей, які знову ж таки у аеропорту ночували як бомжі:

http://tsn.ua/ukrayina/ukrayinciv-zmusili-nochuvati-na-pidlozi-u-francuzkomu-aeroportu.html#article_video

Я тішусь тиме, що цю справу почали розкручувати наші батьки, вчителі і самі діти, які проявили активну і свідому громадянську позицію. Приємно бачити, що всі налаштовані рішуче відстоювати свої права.
Пояснювати все можна технічними причинами. Так, наприклад, Янукович переміг на виборах чисто технічно, бо йому помагали такі собі "техніки" ющенки. Посадити лідерів опозиції - це також "чисто" техніка. І так далі. Нічого особистого, тільки техніка (в оригіналі тільки бізнес). Але це забави дорослих "дядь і тьоть" у Києві. В нашому випадку - це вже якесь правило щодо українців. А тут ще й діти! Обурює до глибини душі те, яке ставлення виявляли до нашої групи у приватному спілкуванні. Чого лише заслуговує факт розмови між працівниками аеропорту, яке почули учасники групи. «Наприклад, «їх тут вже так розплодилось» – я чула особисто», – росказала наш вчителька, керівник групи. Тепер вона хвилюється, бо може більше ніколи не отримати візу до Євросоюзу. А що, від поляків можна чекати і внесення у чорний список, після таких слів! Ось тут вже непросто тхне, а реально смердить дискримінацією. Не схильний думати, що тут навмисні дії працівників. Проте, полякам слід частіше згадувати свого релігійного кумира і, дійсно гідну, людину Папу Івана Павла ІІ — першого поляка-понтифіка, який умів вибачатися, як пише про нього Вікіпедія. Підрахували, що усього з моменту обрання Папою Іоанн Павло II вибачався з різних причин приблизно 100 разів. Шановні поляки, дорогі європейці, наші вчителі по дорозі до Європи (здається із сарказмом перегинаю палицю)! Ви вибачіться перед гімназистами хоча би один раз, бо до Кароля Юзефа Войтили Вам так далеко, як у нас кажуть, "як до Києва рачки".

Ерік у Класичній гімназії.

На минулому тижні для учнів 10-х класів Голова Клубу толератності С.Хараху провів заняття на тему расової дискримінації в Україні.

Заняття розпочалось зі вступних слів ведучого про проблему расизму у світі, її проекцію в нашій державі і про те, що багато проблем ми не бачимо в межах навчального закладу для обдарованих дітей, яким є Класична гімназія при ЛНУ ім. І.Франка, бо вони десь там за її стінами. Далі всі присутні подивились фільм «Ерік». Це 13-хвилинний документальний фільм представництва Міжнародної організації з міграції в Україні про темношкірого українського (виділено автором) танцюриста здобув перемогу на конкурсі короткометражок, організованого відомим німецько-французьким освітнім телеканалом АРТЕ спільно з Першим Національним телеканалом за темою «Проблема расової нетерпимості». Як пише сайт http://diversipedia.org.ua, героєм фільму-переможця став Ерік Ваків (на фото), який зростав в українському дитячому будинку, відомий українцям як учасник популярного танцювального ТВ-шоу в Україні «Танцюють всі». Основна ідея стрічки режисера Сергія Степанського – розповісти про те, що, незважаючи на проблеми упередженого ставлення та дискримінацію, Ерік залишається позитивною людиною та став прикладом для багатьох молодих українців. Переглянути можна тут http://www.youtube.com/watch?v=ZsnEIGQJgUg. А тут про захоплення Еріка також цікаво побачити (4 хв.)  http://www.youtube.com/watch?v=Pu2JmmyTAQc&feature=related Слово «українського» ми виділили не випадково. Бо про це й була мова в обговоренні. По завершенні фільму, який транслювався з українськими субтитрами,  С.Хараху звернув увагу на те, що головний герой вільно говорить українською, але специфіка знімальної російськомовної команди «вимагала» від Еріка говорити російською. Запитання ведучого відразу було поставлено пряме: «Чи вважаєте Ви Еріка українцем?». Показово, що лише кілька гімназистів у імпровізованому голосуванні не визнали його українцем. Вже у обговоренні, коли кожен за правилами ввічливості та регламенту мав право висловитись, присутні дійшли до висновку про проблематику українець-громадянин чи українець за походженням. Хоча у Еріка мама українка, дехто з учнів через його расові ознаки заперечував те, що Ерік сам відчуває себе українцем, як це кострубато не звучить. Як несподівано з’ясувалось серед учнів був хлопець, який з ним особисто знайомий. Він розповів про те, як жив з ним у одному гуртожитку, коли готувався до танцювальної програми, бо сам захоплюється танцями, його розповідь була цікавою та щирою. Багато дітей у обговоренні відзначали високі людські якості Еріка.

Ми знову молодці!

Тема футбольних фанів не покидає сторінки нашого клубного блогу. Черговою подією стала бійка та безлади на матчі дніпропетровського «Дніпра» та харківського «Металіста» 9 квітня цього року. Завершилось без жертв, хоча постраждалими виявились бійці міліцейського спецназу «Беркут». Детальна інфо за цим посиланням  http://tyzhden.ua/News/47129 .

Офіційна заява одного з керівників руху дніпропетровських ультрас нагадує мені хоча б епіграф до заголовка підпільної газети більшовиків «Іскра»: «Наша скромна праця не пропала. Із іскри полум’я повстало» (переклад автора зі складної рос. мови). А підсумок заяви у стилі: «Невинуваті ми - вони (харків'яни) самі приїхали». Добре, що після хуліганських дій та бійки, знайшлась мудра голова, яка хоча би спромоглась щось пояснювати. Для людини, яка для себе розібралась з явищем ксенофобії, на своєму прикладі змогла відчути його прояви під час виборів у Луганську, коли, почувши українську мову, наштовхувався на вороже «бандерівці», дивно звучать слова представника ультрас про давнє і непримиренне ворогування між фанами «Дніпра» і «Металіста». Атмосфера стереотипів та ворожнечі - «Вони чужі, фани чужої команди, мешканці чужого міста» просякає всю «творчість» цих молодих людей. Це можна побачити тут http://ura-inform.com/sport/2012/04/10/draka-mezhdu-fanatami-metallista-i-dnepra-video

   Влада взялась не на жарт серйозно за фанів. Міністерство внутрішніх справ внесло до бази даних проблемних вболівальників 1 тис. 218 українців. Про це Інформаційному центру «Україна-2012» повідомили в Управлінні зв’язків із громадськістю МВС України. Про це читайте тут http://tyzhden.ua/News/39207. Скільки ж ще фанів потраплять у цей список, то покаже час. Відомо, що ці 60 молодиків, яких «прийняла» дніпропетровська міліція, будуть там точно.

Однак це лише косметичні міри, які порушують права громадян, на кшталт того, що згідно з якимось списками можуть організовано вивозити за межі міст під час Євро-2012 бомжів, ультрас, членів симпатичної організації «Фемен» чи ще когось, хто псуватиме імідж Україні. Головне, щоб не потрапили до списків МВС і блогери. Цікаво, як міліція не додумалась притягувати фанів до відповідальності за незрозумілі чиновникам шрифти їх надписів у підтримку своїх команд згідно з жартівливою постановою Кабміну від 29 березня 2012 р., про яку написали на сайті Української Гельсінської спілки з прав людини (читати тут  http://helsinki.org.ua/index.php?id=1333256716) Робота по зниженню насильницьких і протестних настроїв серед груп організованих фанатів футбольних команд не може бути побудована з позиції адміністративно-силового регулювання, та й ще в такому короткому проміжку часу. Це мають бути спільні зусилля як влади, спортивних олігархів та їх найманців-гравців, так і самих фанатів. Але ці зусилля повинні готуватись у сприятливому фоні стабільного суспільства, де права та закони цінуються всіма – від мільйонера до безпритульного жебрака, а не радянськими методами закручування гайок на фоні зростання в Україні протестних настроїв серед її громадян.

С.Хараху

Фото взяті з сайтів: http://vgolos.com.ua,  http://prosport.tsn.ua та http://ua-gol.com

Наш наймасштабніший самостійний проект - Фестиваль!

Наш наймасштабніший самостійний проект - Фестиваль!

Додати заголовок

Завершились тривалі очікування конкурсів та захистів проекту ІІ Дитячого фестивалю народної іграшки. На зборах Клубу 31 березня С.Хараху розповів присутнім про всі перипетії конкурсів та домовленостей. Результат такий. Дитячий фестиваль відбудеться! Його проектний кошторис виріс у майже 50 разів і сягає понад 134 тис. гривень, з яких 50 тис. виділила Львівська обласна рада. Конгрес національних громад України також долучається до фінансування проекту. Сума коштів поки не розголошується. Це масштабне дійство відбудеться 12-13 травня 2012 року, у Львові на пр. Шевченка до Дня матері. Спеціальні павільйони з дерева, які виготовлять народні умільці, та святкове вбрання проспекту змінять обличчя центральної вулиці Львова з урбаністичної зони крутих авто на дитячий майданчик для народних забав та майстер-класів народних мистецтв.Детальніше читайте за цим посиланням  http://zabavka-lviv.blogspot.com/2012/04/blog-post.html

 Наш Клуб запрошує всіх друзів на це свято народних мистецтв до Львова! Готову програму надішлемо за кілька днів. Наразі готуються офіційні документи, тривають пошуки додаткового фінансування на покриття всіх витрат ІІ Дитячого фестивалю народної іграшки.

С.Хараху

Наша Ельзара-переможниця! Дивитись всім!

Посилання на відео!
http://www.youtube.com/watch?list=UUHuKQtxBgt72J3Zu-cqaMPg&feature=player_detailpage&v=yiljrsz5Kmo

Права людини і кордон Євросоюзу або як стати противником євроінтеграції.

Цю статтю я почав писати о 2 годині ночі 20 березня 2012 року на митному переході Краковець. Почну банально. Була холодна березнева ніч… Більше 30 пасажирів комфортабельного автобусу типу «Неоплан» - українці та іноземці були по команді польського митника вигнані з теплого салону на вулицю та чекали своєї долі. Автобус рухався за маршрутом Львів-Краків, його слід було перевіряти у спеціальному ангарі на наявність контрабанди. А пасажири – безправні та замерзлі істоти не мали впродовж години де притулитись чи справити мінімальні фізіологічні потреби. Лише майже через годину нас завели до спеціальної зали, де молодик-поляк у одязі митника, вдягнувши білі (мабуть весільні) рукавички, зазирав всім до валіз. І потім ще 4 години чекання та тихого незадоволення через почуття власної ницості перед глибою польської митної системи. Взагалі проблеми на кордоні Євросоюзу для українців – це болюча та дратівлива для інтелігентної людини тема. Чого лише варті ці факти http://www.uzhgorod.net.ua/news/36896 або http://h.ua/story/320906/ .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у Статті 3 постановляє таке: «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Зрозуміло, що це спірні та доволі розмиті речі, особливо для українського суспільства. Але ж це Євросоюз! Царина демократії та поваги до прав і свобод громадян.
Спілкуючись з всіма, хто промерз на вулиці, а потім відігрівався у залі для «підозрюваних у контрабанді», лише водій був наче сфінкс, пояснивши, що він і 8 годин! чекав на огляд. Цілковитий абсурд! Двоє молодих бразилійців сиділи шоковані і незрозуміло вдивлялись в очі інших пасажирів. Моє знання англійської допомогло зняти напругу. Виявилось, що вони таке бачать вперше. Проте один з пасажирів – Василь сказав, що бувало і до 10 годин. А ось що каже Митний кодекс України: «службова особа, яка здійснює митний контроль, не повинна допускати дій, що принижують честь і гідність громадян, можуть завдати їм, їхнім тваринам, товарам і транспортним засобам неправомірної шкоди». Щодо останнього, то хтось з пасажирів розповів факт з особистого досвіду про псування новенької машини, яку розібрали на предмет контрабанди, зриваючи та псуючи кріпильні елементи обшивки.
Такі ось справи, хлоп’ята. Розмовляючи з своїм товаришем за кухлем пива по поверненні до Львова, я почув таку собі сентенцію, що ми (т.б. українці) самі винні. Звісно винні, бо намагаємось заробити копійчину на тій ж самій контрабанді, щоб вижити в умовах депресійних прикордонних регіонів. Поводимось як раби, не знаємо своїх прав і законів з кодексами. А, якщо і знаємо, то зневажаємо. Я говорю не тільки про простий люд. Через два дні мав поїздку до Варшави. Їхав бусом 5 годин з Кракова у складі делегації, до якої входили і кілька депутатів. Дрімаючи, бо це була година 7 ранку, я почув сміх та жарти такого собі політика Миколки Романенка (прізвище та ім’я змінені з етичних міркувань) з Коломийської «Батьківщини». Цей аптекарський бізнесмен з дурнуватим і кічевим золотим годинником і постійним зануренням у свій iPod (типу «воно працює…») відшукав у мережі черговий ляп Януковича про дим перед паровозом, та заходився згадувати всі його подібні речі. Весело, прикольно. Якби не одне але. З нами їхали 5 поляків, які також дружно сміялись з нашого президента. Зрозумівши це і остаточно скинувши сон, я твердо пояснив цим «типу патріотам», що за кордоном не прийнято сміятись над символом держави – Президентом. На що мені по-рагульські публічна коломийська особа заявила, що це не його президент. А вже прибувши до Варшави, до мене підійшов інший політик-патріот зі Львова, який також сказав, що не вважає Януковича своїм Президентом. І тут Остапа понесло! Я спитався в бліц режимі, якого милого їздити до Євросоюзу, набиратись досвіду демократії та поваги до прав, свобод, законів цивілізованих суспільств, якщо не розуміти простого – легітимність Януковича ще жодною інстанцією не заперечена, отже він – Президент України і крапка. Як би ми не ставились до його особи, поїзд пішов, і не важливо дим спереду чи ззаду! Все решта демагогія та популізм. А за кордоном обливати самих себе за нашу неспроможність робити вірний вибір – це не тільки комільфо, але й розписування у власній меншовартості ще й перед поляками, які взялись вчити нас основам демократії, громадянського суспільства та патріотизму.
І ще раз, такі ось справи, малята! Тепер люблю Європу я, але дивною любов’ю, перефразовуючи евроазійського класика Лермонтова.

С.Хараху

Фото Андрій Товстиженко, ZN.UA dt.ua

Громадська ініціатива

Громадська ініціатива

Другого березня у Львові відбулося заняття на тему «Мультикультурний простір. Проблеми взаємин». Заняття це було проведено у приміщенні Національного університету «Львівська політехніка» активістом Львівського Клубу толерантності Даниїлом Пелехатим, а учасниками були студенти-першокурсники політехніки.

На початку заходу аудиторія переглянула короткометражний фільм «Impasse», який заінтригував учасників та спонукав до активного обговорення. Тематикою відео була проблема боротьби зі стереотипами хлопця-головного героя фільму та тема любові і симпатії –почуттів, що об’єднують людей незалежно від них самих.

У другому фільмі, також короткого метру, що називається «Незнайомці», була розглянута тема об’єднання представників різних культур та конфесій перед обличчям спільної небезпеки.

Після перегляду були обговоренні такі питання як приховування своїх переконань перед обличчям небезпеки, упередження – корисне попередження, чи шкідливе обмеження. Були проведені цікаві аналогії, такі як лісова пожежа та новачки у суспільстві.

Завершальним був фрагмент фільму «Нью Йорк, я люблю тебе» про жінку, яка сповідує хасидизм, та чоловіка-джайніста. Цей уривок демонструє момент емпатії представників різних, ортодоксальних релігій. До обговорення особливо активно долучились дівчата, виникло багато питань та обговорень на теми сімейних, релігійних та особистих цінностей, любові, життєвого вибору. Завдяки проведеній аналогії полікультурного Нью-Йорку із багатонаціональною Україною відбулось обговорення можливості таких стосунків у нашій країні. Студенти-учасники заняття, висловлюючись, ставили себе на місце одного з героїв та моделювали свою участь у подіях.

У підсумках перегляду  учасники відмітили цікавий та непередбачуваний початок та висловили бажання продовжити подібні обговорення та дискусії у майбутньому. В занятті взяли участь 11 осіб, які потенційно стануть членами Клубу.

Д. Пелехатий