Готуємось до фестивалю народних ремесел та української іграшки

22 листопада 2011 р. у приміщенні Класичної гімназії при ЛНУ ім. І.Франка за адресою м. Львів, вул. Порохова, 3 для учнів 5-6-х класів Голова Клубу толерантності за підтримки адміністрації гімназії організував майстер-клас з яворівського розпису. Партнером цього заходу виступило Художнє професійно-технічне училище №14 (смт. Івано-Франкове), викладачі та студенти якого ділились з гімназистами основами своєї творчості. Групу майстрів з Івано-Франково очолювала методист ХПТУ № 14, директор місцевого музею виробів народних майстрів п. Мар’яна Яремій. Метою майстер-класу було донести до дітей неповторність та красу українського народного мистецтва засобами народних ремесел і дерев’яної іграшки за допомогою інтерактивних етнопедагогічних методів навчання. Про історію яворівського розпису розповіла мистецтвознавець, художниця, майстриня яворівського розпису Н. Дюг, яка й допомогла гімназистам зробити перші кроки в розписі. Під час заходу після тренувальних вправ на папері діти власноруч розписували дерев’яні іграшки для прикрашання міської новорічної ялинки, яку встановлять біля Палацу мистецтв у Львові в рамках заходів свята родинного затишку «Від Андрія до Миколая».Також гімназисти розписали більше 20 дерев’яних виробів-сувенірів, які будуть подаровані дітям-сиротам та позбавленим батьківської опіки на Святого Миколая. Загалом учасниками майстер-класу стали 36 дітей, 7 педагогів та 8 студентів-практикантів.

Впродовж заходу група психологічної підтримки майстер-класу, очолювана психологом Класичної гімназії та навчаючим терапевтом Української Спілки психотерапевтів п. О.Сапіжак, досліджували, як змінився психологічний стан учасників заходу.

Незважаючи на те, що подібна праця для дітей було новою і про яворівську забавку більшість дітей почуло вперше, байдужих та пасивних не було. Деякі гімназисти встигли розмалювати кілька забавок.

«Через терни до толерантності»

Толерантність починається з міжособистісної пошани, з прийняття «чужого». І тоді є міжкультурне збагачення один одного. Знання про інше змушує тебе більш глибоко пізнати своє.

Науковий співробітник

Інституту педагогіки АПН України

Наталя Бакуліна

Найшанованішими подіями в житті людей є відзначення щасливих подій. І головною з них є без сумніву відзначення народження – дитини, нової сім'ї, спільного проекту і навіть нової країни. Проходять роки і люди традиційно відзначають ювілеї як часові проміжки успіху та розвитку. 2011 рік став тричі ювілейним для членів нашого Клубу. Почнемо з більшого ювілею. Це – 20-а річниця незалежності України, держави без якої не відбулись два наступних ювілеї. Але держава складається з людей, з тих, чиї прагнення та надії повинні здійснюватись в межах цієї благословенної та багатої території, ім’я якої Україна. І нехай не всі бажання її громадян розв’язуються належним чином, а деякі і взагалі неналежним чином, є диваки, оптимісти, творчі люди і просто патріоти рідної землі – їх можна називати по-різному, які всупереч обставинам прагнуть зробити добрі та потрібні українському суспільству справи.

Діти з української громади піднімають прапор України на ранковій лінійці

  

Тепер ми підійшли і до наступного ювілею. Цього літа 11 членів львівського Клубу толерантності провели 17 незабутніх днів у Мукачеві в таборі „Джерела толерантності”. У далекому вже 2002 році у містечку Буштино, що на Закарпатті, відбувся подібний табір, який став першою ластівкою у розвитку нової унікальної методики дитячого виховання і відпочинку, яка сформувала проект „Джерел толерантності”. Цього року – це 10-й ювілейний сезон літніх таборів в рамках цього проекту.

Звучить Гімн України

Коли я у 2004 році долучився до розвитку проекту «Джерел», навколо нього вже згуртувались близько двох десятків ентузіастів з більше як 10 національних громад України. Сьогодні через горнило численних семінарів, конференцій круглих столів пройшло біля 200 молодих педагогів і просто зацікавлених у роботі табору з 18 національних громад України, Молдови, Польщі та Білорусі. Починаючи з помічника вихователя і спробувавши себе як вихователь і молодших і старших загонів, піар-менеджер і навіть директор табору «Джерел толерантності», я хотів би визначити кілька особистих думок щодо важливості та унікальності цього проекту, те, що я бачу як громадський діяч та педагог.

Роксолана Федюк (Львів) проводить майстер-клас з гончарства

Фрагмент вечірньої вистави - чумаки вернулись з Криму із сіллю

Вечірній святковий захід веде Олена Почаєвець з Києва

Ромська громада запалює глядачів своєю танцювальною культурою

Спочатку ідея табору. Як пише методист проекту «Джерел» виконавчий директор Конгресу національних громад України Анна Ленчовська, основна мета табору – виховання міжнаціональної та міжрелігійної толерантності, а саме розуміння того, що є толерантність і недискримінація нерозривно пов’язане з розумінням прав людини, тобто інструменту, створеного людством у XX сторіччі для того, аби довести, що всі люди рівні і мають однакові права (Газета «Форум націй» № 02/105/2011). Однак всі спроби у минулому і цьому сторіччі усадити поруч дорослих і серйозних людей і сказати їм – «живіть дружно, поважайте один одного» завершуються майже в усіх випадках якщо не  вимушеним і холодним рукостисканням з пластиковими посмішками, то відвертим конфліктом. Цей факт окрім політичного має ще своє психологічне підґрунтя. Адже в зрілому віці, як з’ясовує кожен з нас, зовсім нелегко навчитись чомусь новому, сприйняти інші знання крізь призму власних ідеологій, традицій, культурних особливостей, банальних кліше та стереотипів як власних так й навіяних ззовні. Відразу зазначу є щасливі випадки. Проте світоглядово змінити людину можна лише або через стан катарсису, або нормальним шляхом – у дитячому віці. Тому аудиторія проекту – діти національних громад, форма – дитячий оздоровчий табір, методика… ось тут трохи детальніше. Давня приказка говорить, що для пізнання один одного слід з’їсти ну дуже багато солі. Т.б. пожити разом, побути і у біді, і у гараздах. Це тривалий період, навіть не рік. Але плин часу змінився. Сучасний світ швидкий, якщо не сказати занадто. А діти спроможні міркувати набагато швидше за своїх однолітків ще 20 років тому. І невелика група ентузіастів на чолі з п. Йосипом Зісельсом виробила методично струнку модель виховної роботи у таборі під назвою «занурення у культуру». Методика описана на різних сайтах, зокрема на http://www.tolerspace.org.ua/. Головне в ній – це ефект. Науковий аналіз ефективності методології проведення табору ще ведеться, особливо в тематиці виховання толерантності. Вже досягнуті позитивні результати методики, зокрема найкращий виховний ефект досягається у тих дітей, які були в таборі двічі поспіль. Аналіз цього компоненту табору ще триває, готуються наукові роботи з даної тематики, які ще чекають свого визнання. Проте хочу зупинитись на педагогічних аксіомах подібних проектів. Дитячий табір, в першу чергу, це складний механізм педагогічного впливу на особистість дитини. Він живе за своїми законами, які є специфічним виразом єдиних педагогічних вимог до табірної спільноти і є за своїм змістом декларуванням найбільш значимих цінностей табору як особливого соціального організму. А цінності табору «Джерела толерантності» виходять з мети його діяльності – повага до прав дитини, можливість її самореалізації та реалізації як члена своєї громади, посланця культури свого народу, відповідність високим вимогам дітей до якості власного відпочинку, гармонійне поєднання соціального та особистого в дитині, глибокий патріотизм всіх та кожного зокрема. Це високі і благородні ціннісні конструкції. Але вони не формальна декларація, вони тут справді реалізовуються. І це доводить той факт, що майже всі діти прагнуть потрапити туди ще раз, хоча для дітей повторна участь не схвалюється під час конкурсного відбору з метою долучити якомога більше дітей у цей унікальний проект. Наступним аксіоматичним доказом успіху табору є стійкість соціальних зв’язків, які зародились в кожному конкретному загоні та їх розвиток за межами табору. Цей проект створює чи не найбільшу неформальну спільноту саме у розумінні стійкості зв’язків, їх підтримки та розвитку незалежно від того, куди роз’їхались після табору діти. Я, наприклад, не чув, щоб після Артеку створювались якісь неформальні об’єднання дітей-учасників артеківських змін. А після «Джерел» утворились та успішно діють 6 клубів – в Києві, Харкові, Маріуполі, Львові, Сімферополі та Кишиневі - столиці Молдови, не кажучи про групи та сайти в Інтернет. І це лише початок.  

На фото - директор І табору

"Джерела толерантності"в Молдові Кіра Крейдермані

І ось тепер до третьої чудової новини, про яку я анонсував на початку. І торкається вона саме Кишиневу. Вперше проект «Джерел толерантності» вийшов за межі України. 17 серпня під Кишиневом відкрився 1-й табір за унікальною українською методикою міжнаціональної комунікації дітей та виховання толерантності. 10 днів після завершення 10-го табору в Україні – і в Молдові відкривається довгоочікуваний та ретельно підготований табір під номером 1, який об’єднав 80 дітей и 22 вихователів з 7 національних громад Молдови и України. Починаєш мимоволі вірити у чудеса нумерології. Побажаємо всьому молодому колективу з Молдови успіху та творчих злетів, надійних фінансових друзів та креативних вихователів, а фортуна, я певен, буде на їх стороні.

Детальніший аналіз педагогічної системи табору «Джерела толерантності» продовжимо у наступних числах Вісника.

С.Хараху

 

Всі фото взяті з сайту http://www.tolerspace.org.ua/.

Расизм на футбольних стадіонах

Ми повертаємось до теми футболу та толерантності. Прояви ксенофобії все більше посилюються на фоні соціальних негараздів, утисків демократії, посилення поліційного тиску на громадсько-політичні рухи. Масло у вогонь підливають провокації на кшталт червонопрапорних законів та провокацій 9-го травня у Львові. Влада ж проводить прес-конференції, роздачу буклетів та іншої кольорової та дорогої поліграфічної продукції, замальовує вапном стіни будинків з нацистськими та расистськими знаками та надписами. І звітує про "нещадну" боротьбу за толерантність проти дискримінації.  Ось, наприклад, перший заступник Голови Державної служби молоді та спорту України Сергій Глущенко 13 травня 2011 року на прес-конференції "Всі, як один, проти расизму і ксенофобії у футболі. Ситуація напередодні Євро-2012" про це і каже. А як воно буде, час покаже. Наразі ж маємо показову "увагу" чиновників до цих проблем. І приховати результати цієї байдужості під час Євро 2012 влада не зможе. Наводимо статтю п. Валентини Аксьонової на цю вельми цікаву тематику.

Нещодавно дисциплінарний комітет УЄФА оштрафував український футбольний клуб «Карпати» за неприпустиму поведінку його фанів під час матчу проти турецького «Галатасарая», який відбувся ще у серпні 2010 року.

Під час поєдинку з турецькою командою фанати «Карпат» розмістили у своєму секторі плакат з образливим расистським гаслом на адресу турків. УЄФА оштрафував український футбольний клуб на 25 тисяч євро.

Схожих випадків расистських проявів під час матчів на футбольних стадіонах в Україні Східно-Європейський центр Моніторингу FARE (Мережі організацій «Футбол проти расизму в Європі») зафіксував понад 60. Тоді як у сусідній з Україною Польщі, теж господарці майбутнього чемпіонату Європи, расистських проявів на стадіонах помічено понад 130.

Така ситуація викликає занепокоєння, особливо напередодні Євро-2012, зазначає керівник Східно-Європейського Інституту Розвитку Мрідула Гош. «Але все-таки ми не мусимо бачити лише кількісні показники, – вважає правозахисниця. – Адже за кожним кількісним показником ховається щось якісне, те, що відбувається насправді». Правозахисниця зазначає, що серед українських фанів частіше фіксують расистські й фашистські символіки, заборонені в Європі. Це, скажімо, свастика, кельтський хрест, закодоване гасло неонацистів «14/88». Говорячи про українські команди, таку символіку можна побачити найчастіше серед фанів футбольних клубів «Динамо», «Металіст», «Карпати» та деяких інших. У Федерації футболу України закликають дивитись у корінь проблеми. Водночас правозахисники нарікають на те, що ані Федерація футболу України, ані Адміністрація Української прем’єр-ліги не вживають необхідних заходів для боротьби з проявами расизму на стадіонах, незважаючи на чітко прописані у статутах обох організацій механізми покарання клубів, чиї вболівальники демонструють расистську символіку. У Федерації футболу України кажуть, що борються з проявами расизму на стадіонах уже давно. Але делегати ФФУ не завжди можуть ідентифікувати расистську символіку через її велику різноманітність.

«Окрім того, треба дивитися глибше, у корінь проблеми, – вважає Сергій Васильєв, керівник управління інформаційно-аналітично центру ФФУ. – Це соціальна проблема. Культура нашого населення, в тому числі вболівальників. А хто такі вболівальники? Це що, марсіани? Ви пройдіться вулицями нашого зеленого міста, – лавки, кіоски, я вже не кажу стіни будинків, чим усе обмальоване?До чого ж тут стадіони?».

Населення потребує виховання та бодай якоїсь реакції на такі прояви від місцевої влади структур. Тоді цих щоденних проявів расизму, особливо серед молоді, які ми зустрічаємо повсюди, не потрібно буде боятися і на стадіонах, переконаний Сергій Васильєв.

На жаль, ані Федерація Футболу України, ані адміністрація Української Прем’єр-Ліги не вживають необхідних заходів для боротьби з проявами расизму на стадіонах. Не зважаючи на чітко прописані у статутах обох організацій механізми покарання клубів, чиї вболівальники демонструють расистську символіку, за останні два сезони дисциплінарні комітети обох організацій не винесли жодного рішення про покарання клубів за расистську поведінку вболівальників.

Водночас самі українські вболівальники не очікують спалахів расизму на українських стадіонах. По-перше, вартість квитків на Євро-2012 для більшості із них надто висока і вони на стадіони просто не прийдуть. По-друге, як вважає фанат Київського «Динамо» Григорій Паламарчук, часто патріотичні чи націоналістичні гасла вболівальників, такі як «Як Слава Україні!» чи «Смерть ворогам!» просто неправильно кваліфікують. «Але для нас це просто патріотичні знаки», – запевняє Григорій.

Фанат «Динамо» Григорій Паламарчук вважає, що завжди є й ті, хто приходить на стадіон, щоб просто покрасуватися якимось расистським гаслом. Це не справжні вболівальники, переконаний уболівальник.

Валентина Аксьонова

(http://www.radiosvoboda.org/content/article/24176508.html)

УВАГА!УВАГА!УВАГА!

 

 

Тут умови конкурсу для поїздки у табір та багато цікавого!

«Щедрик-Ведрику», чому ти не поважаєш Галичину?

До багатьох шкіл Львова надійшли листи з пропозицією підписатись на дитячий журнал «Щедрик-Ведрик». Разом з листом був і примірник цього журналу за №32 від грудня 2010 р. Журнал рекомендований для підписки Міністерством освіти, науки, молоді та спорту, яким керує відомий українофоб Табачник. 

У рубриці «Історія України» цього номеру журналу кожна дитинка могла прочитати таку «інформацію», що галичани - це «селяни, які мислять за принципом "на хлопський розум".

Окрім того, в журналі наголошується, що «на ринку праці Галичини не існує таких професій, як рерайтер, PR-консультант, екзистенційний психотерапевт, бо де просте життя – там проста робота – шофер, будівельник, медсестра, продавець. Максимум, про що можна мріяти галичанин з вищою освітою в рідному місті – це робота клерком в регіональній філії великої компанії або банку. Не буває галичан-космонавтів, конструкторів, олігархів і великих політиків. Проте серед галичан відомі такі шоумени як Віктор Павлик, Андрій Кузьменко, Юрій Горбунов», - додає автор тексту, прізвище якого не вказується. Так, звісно ніхто не згадає Франка, Драгоманова, героїв України Бандеру та Шухевича, патріарха Сліпого, співаків Крушельницьку, Івасюка, Білозіра, вчених львівської математичної школи. Навіщо їх згадувати. Пересічному українцеві зараз не до таких постатей, а діти тільки й знають шоуменів. Не думаю, що і Шевченко у дітей – це поет, він відомий футболіст!

Дійсно, в радянський час мало було з Галичини відомих людей. Але чому ніхто не говорить, що талановиті та неординарні особистості просто гнили по Соловках та Магаданах, Гулагах та Колимі. Бо вони були бандерівцями, як казали тоді. А коли з’являвся талановитий вчений, то його при совдепії скеровували до Москви.  Знищений цвіт Галицького люду не вмре, він відродиться. А щодо космонавтів, так і в Донецьку, Одесі, Харкові космонавти з'являються лише пізно увечері з «перепою». І лише Київ має дійсного українського космонавта – Льоню-космоса.

В мережі вже з’явилось пояснення редакції журналу, що якийсь волонтер, який знайшов цю інформацію про Галичину на Вікіпедії, просто помилився, а головний редактор не додивився. Буде спростування в наступному номері і т.д. Питання не в статті та її недолугому і відверто брехливому змісті. Ми, члени Клубу толерантності, хочемо звернути увагу на цей «випадковий» принцип побудови стереотипів про галичан, донеччан, киян та мешканців інших регіонів України. Саме так вже у дитячому віці влада будує негативне підсвідоме сприйняття про нас. Саме так проводяться інформаційні війни проти власного народу. Коли це вже спрямовують проти дітей, то час дуже серйозно замислитись тим, хто ще зберіг здатність вільно, тверезо та самостійно мислити.

С.Хараху

Засуджуємо агресію!

Новий рік в Україні почався з трагічної події. Наше суспільство, на жаль, не є ще настільки цивілізованим, щоб свята проходили дійсно в позитивному настрої. Мова піде про події Центральної України – в Нікополі. Це невеличке місто, де століттями мирно спів мешкали різні національні громади. Але те, що трапилось 1 січня стало ще одної прикрою ознакою негативних змін суспільства.  В кафе «Корал» завітали двоє осіб на підпитку.Охорона їх не пускала. Почалась бійка. «Между недовольными парнями и охранниками завязалась драка, присутствующие, и я в том числе, попытались разнять и утихомирить дерущихся, тогда один из парней (его звали Ашот) выхватил нож и стал наносить им удары налево и направо» - повідомив поранений у бійці Дмитро. В блогах і форумах пишуть, що це вже не вперше. Перед тим варто згадати події, які відбулись півтора року тому в містечку, яке знаходиться недалеко від Нікополя – Марганець. Події, які там відбулись, прозвали «Марганецьким бунтом» У липні 2009 року Марганець струсонула низка нечувано могутніх кавказьких погромів.

Три тижні війська і міліція блокували Марганець, щоб заспокоїти населення. Конфлікт утихнув, коли лідери вірменської діаспори передали владі список земляків-карних злочинців, яких «можна заарештувати».

Знаменитий «Марганецький бунт» почався з вбивства 22-річного сержанта ППС Сергія Бондаренка. Якийсь Самвел вдарив його ножем в серце. В останню путь сержанта проводжали тисячі обурених городян. За труною йшла вагітна наречена Сергія.

Люди самого різного віку і соціального положення відкрито говорили: немає сил терпіти безчинства непрошених гостей. Зухвалий і жорстокий кавказький криміналітет поводиться, неначе на дворі початок 90-х років. У відкриту торгують наркотиками і «паленою» горілкою, б'ють і ґвалтують. І жодного разу жодного з них не засудили навіть до умовного покарання.

Смерть молодого міліціонера перетворилася на «останню краплю», що буквально висадила місто. Запалали будинки і дорогі іномарки, озброєні натовпи кидалися по вулицях, крушили магазини і кіоски вірменських комерсантів. Оточили будівлю міської адміністрації, увірвалися всередину, вивели на сходи мера. Вимога була одна — тотально перевірити паспортний режим і виселити нахабних зайд.

Дійшло до того, що рядовий склад міськвідділу міліції фактично без наказу розкрив збройову кімнату і зайняв кругову оборону. У пік кривавих зіткнень влада оголосила режим НС і комендантську годину.

До того міліція практично не проводила затримання серед місцевих кавказьких кланів. Проте треба було якось врегулювати подальше співіснування корінного населення і діаспори. На конфіденційну зустріч зібралися українські силовики, представники адміністрації і найавторитетніші вірмени Марганцю. Секретне рандеву пройшло на виїзді, в курортному кримському Коктебелі.

Звучить парадоксально, але перший заступник міністра внутрішніх справ України М.Клюєв особисто переконував посла Вірменії А.Хачатряна, що неможливо погасити конфлікт без арештів вірменського криміналітету.

Щоб заспокоїти українців, лідери діаспори дійсно передали владі список своїх співвітчизників, яких «можна чіпати». Нібито, саме ці бандити тероризували слов'янське населення і стали причиною масового міжнаціонального конфлікту.

Але навіть такий жест виявився чисто демонстративним — багато хто з списку влітку 2009-го встигли покинути країну. Проте за півтора минулі роки міжетнічна ситуація в низов'ях Дніпра зовсім не покращала.

2011 рік. 5 січня – день перед Святою вечерею. Невідомі розбили пам’ятник, який символізував дружбу українського та вірменського народів. Місцеві правоохоронці не можуть точно сказати, яку мету переслідували вандали, а тим часом  місцеве населення висуває версію, що пам’ятник міг постраждати внаслідок масової бійки в кафе «Корал», яка відбулась рано вранці 1 січня. Нагадаємо, дві компанії молодих людей, які відмічали у тому закладі Новий рік, посварились і стали виясняти відносини, пустивши у хід ножика. У результаті загинуло двоє 23-річні парубки та ще 17–річна молода людина та 19-річна дівчина з’явились в лікарні.

2 січня спіймали двох 22-річних нікопольчан. Жителі кажуть про те, що в бійці брали участь вихідці з Кавказу, і знищення пам’ятного знаку може бути продовженням конфлікту. В міліції цю версію поки не коментують.

До Нікополю терміново стали стягувати підрозділи внутрішніх військ і спецназ МВС «Беркут». Міліція заарештувала двох підозрюваних, але це не зупинило протест. Піднялися всі козачі курені краю. Ніхто не вірить, що чотирьох нікопольчан могли жорстоко порізати лише двоє заїжджих красенів.

Звучать заклики штурмувати мерію. У багатьох в руках арматура, каміння. Вже розгромлено декілька магазинів, розбиті машини. Кавказькі сім'ї поспіхом виїжджають з міста.

Похорони загиблих українців пройшли в щільному оточенні силовиків. А ввечері натовп до фундаменту знищив пам'ятний знак «українсько-вірменська дружба».

Цей знак був встановлений два роки тому, коли на базарах Нікополя пройшов перший кавказький погром. Той конфлікт був згашений достатньо швидко. Щоб підкреслити нібито сталу міжнаціональна згоду, за розпорядженням адміністрації президента Ющенка в центрі міста з'явився пропагандистський монумент.

Тепер від символу дружби українського і вірменського народів залишилися шматки бетону на снігу. Новий президент Янукович отримав в спадок «гарячу точку» в історичному серці Запорізької Січі. Саме звідси почалася національно-визвольна війна під орудою Богдана Хмельницького. Жартувати з таким генотипом гранично небезпечно.

Схоже, одними обіцянками покарати винних в новорічній різанині-2011 влада не обійдеться. Нікополь оточений, пости на дорогах посилені бронетехнікою. Гальмують машини і автобуси з чоловіками з сусіднього Марганцю, Кривого Рогу, Запоріжжя, Енергодара. Гранично ясно — ці люди їдуть на допомогу до братів-нікопольчан.

В той же ж час деякі українські ЗМІ повідомляють, що інцидент з вірменським пам'ятником можна вважати вичерпаним, міліція Нікополя затримала чотирьох підозрюваних в його розгромі. Про це заявив представник вірменської общини Тігран Саркисян. За його словами вірменська громада Нікополя вирішує питання його відновлення.

Проте вірменське посольство в Україні спростувало чутки про інциденти на національному грунті між вірменами і українцями в Нікополі, повідомляють вірменські видання. За словами прес-секретаря МЗС Вірменії Тіграна Балаяна, «згідно інформації посольства Вірменії в Україні, ніякого інциденту між українцями і вірменами, тим більше на національному грунті, не було», — сказав Балаян.

 Як це оцінювати? Бездіяльність влади? Бандитські «розборки»? Випадкові, але регулярні події? Кому це вигідно? Таких і подібних питань можна задавати багато. Ми, члени Клубу толерантності засуджуємо агресію у між особистих стосунках у будь-якому вигляді і між будь-ким незалежно до національної чи релігійної приналежності.

Підготував

Данило Колосов

Обережно, спалахи нетолерантності!

Обережно, спалахи нетолерантності!

Україна черговий раз опинилась у центрі політичного скандалу. Вже вдруге депутати в стінах найважливішого законодавчого органу держави з’ясовували свої стосунки у неприродний для політиків спосіб – шляхом бійки. Коли відбувається звичайна шарпанина серед депутатів, це сприймається як прикра помилка, внаслідок якої ці малокультурні українці потрапили до парламенту. Але ця бійка 16 грудня пізно ввечері не була проявом безкультурності. Це були типові «розборки крутих пацанів» з Партії регіонів над своїми опонентами з БЮТ. Блокування парламенту є справою для Українського політикуму звичною. Опозиція блокувала в цей день так само, як і в минулому Регіони блокували, будучі опозицією в часи Ющенка. Нецікавими для нас є цілі з обох сторін. Однак спланована силова акція з насиллям над депутатами за участю колишніх чемпіонів світу з баскетболу та боротьби, колишніх рекетирів та керівників напівкримінальних угрупувань немає виправдання. Навіть Президент засудив ці дії своїх одно партійців. Про це він сказав у ході спільної прес-конференції з президентом Угорської республіки Палом Шміттом. "Я категорично проти того, щоб в парламенті будь-коли застосовувалася фізична сила і врешті-решт прийшов час вже політикам домовитися і підняти рівень політичної культури з усіх сторін", - наголосив Янукович. Однак питання безкультурності хай навіть політичної це зовсім інше. Рівень інтелекту і культури середньостатистичного депутата-регіонала невисокий, адже його знижують своїми безглуздими вчинками та поведінкою велика кількість грошових мішків в цій партії. Чого вартий лише свіжий скандал з урядовою делегацією  молоді у Франкфурті, коли п’яних українських делегатів 17 Всесвітній Фестиваль молоді і студентів у ПАР не пустили на борт літака.

Бійка не є наслідком політичної безкультурності. Вона є ознакою типової кримінальної культури. Просто Янукович не може цього сказати, бо йому треба зберегти імідж. А кримінальна культура регіоналів, яка має всі риси тоталітаризму в своїй природі, є апріорі нетолерантною до слабших, неагресивних, «некрутих», тих, хто програв вибори та став опозицією. Де ви бачили, що в бандитській зграї є «чисто опозиційний лідер в натурі». Так, саме звіряча агресивність до опонентів, бажання розтоптати їх, знищити («вони ж слабаки») була показана всій країні. І не дивно, бо саме так себе поводитиме той депутат, який в парламенті! на засіданні читає книгу «Краткая воровская энциклопедия». В ній ви можете ознайомитись з правилами та теорією скоєння злочинів, афер, взнати про «авторитетів» злочинного світу. Такі “високоінтелектуальні” книжки повністю викривають високу мораль та тип культури багатьох нардепів.

Високий рівень агресії, спрямованої на тих, хто не такий, або думає не так як ти захлиснув наших сусідів ще в більшій мірі.

“Вбивство на етнічному грунті: під Москвою 14-літній школяр вдарив ножем “кавказця”. Подібних повідомлень все більшає в інтернет-просторі Росії. Масові насильницькі дії щодо громадян Росії неслов'янської зовнішності та акції громадської непокори стали наслідком вбивства 6 грудня особами-вихідцями  з Кавказу в бійці з фанатами “Спартака” одного з них — Єгора Свиридова. І, хоча вбивця був затриманий, це викликало масові протести, які вилились у заворушення молоді в Москві, Санкт-Петербурзі та багатьох інших містах Росії.  Учасники протестів підтримують ксенофобні гасла штибу “Росія—для руських”, “Москва для москвичів” та інші націоналістичні гасла.

 Фанати та націоналісти спричинили 11 грудня погроми під стінами московського Кремля під час несанкціонованого мітингу. Виникла масова бійка з ОМОНом. Після завершення мітингу погроми та побиття осіб кавказької зовнішності” перенеслись в московське метро. 

На даний час протести притихли через активну дію правоохоронних органів. Проте ця звичайна  побутова сварка спричинила сплеск шовінізму та насильства, погроми та злочини на етнічному ґрунті — наслідками напруги, яка була прихованою в соціально-необлаштованому та політично корумпованому середовищі багатьох громад Росії.

На свято Миколая пройшли “демократичні” президентські вибори у нашого іншого сусіда – у Білорусі. Після підрахунку 100% бюлетенів, за попередніми даними, перемогу на виборах отримав чинний президент Білорусі Олександр Лукашенко, за якого проголосували 79,67% виборців. Водночас опозиційні кандидати Володимир Некляєв та Андрій Санніков зажадали від Центрвиборчкому скасувати результати дострокового голосування.

Після завершення голосування опозиціонери влаштували несанкціонований мітинг в центрі Мінська, а потім попрямували до Будинку уряду Білорусі. Демонстранти почали спробу захоплення будівлі, проте акція була подавлена внутрішніми військами і спецназом.

За даними ЗМІ, в Мінську були затримані троє опозиційних кандидатів - Григорій Костусєв, Андрій Санніков і Микола Статкевич. Крім того, кандидат у президенти Володимир Некляєв отримав черепно-мозкову травму в результаті сутички з міліцією. У МВС Білорусі спростували повідомлення про те, що в результаті зіткнень загинули люди. Проте вже наступного дня почались масові арешти опозиційних активістів.  Їх забирали спецназівці з приватних осель, виламуючи двері.

Євроспільнота негативно оцінила ці події. Білорусь продовжує залишатися останнім авторитарною державою Європи, заявив у понеділок голова Європарламенту Єжи Бузек у зв'язку результатом президентських виборів у республіці.

"Уряду Лукашенко явно не вистачає демократичної легітимності і, на жаль, (Білорусь) продовжує залишатися останнім авторитарною державою Європи", - йдеться в заяві Бузека, що надійшов в РІА Новини.

Від імені Європарламенту він висловив "глибоку солідарність з громадянським суспільством, демократичної опозиції і всіх громадянами Білорусі, які прагнуть до незалежної, відкритою і демократичною Білорусі, заснованої на верховенстві закону і повазі прав людини".

 Бузек також засудив "надмірне та непропорційне" застосування сили з боку білоруської влади, в тому числі побиття і затримання опозиційних кандидатів, насильство по відношенню до журналістів і активістів громадянського суспільства

Відразу в декількох країнах ЄС прокотилася хвиля вуличних протестів. Акції, заплановані як мирні, – переростають у масові сутички – з розбитими вітринами, коктейлями Молотова, спаленням машин і застосуванням сльозогінного газу. Кількість поранених обчислюється сотнями. Вимоги у протестуючих з різних країн схожі – це претензії до урядів, які приймають антикризові закони, що примушують громадян затягувати пояси.

Залишилось невесело підсумувати, що нашому Клубу буде багато роботи для пропагування у 2011 році ідей ненасильництва та толерантності, адже неспокійна ситуація в Європейському регіоні з правами людини не має перспективи покращитись.

Д.Колосов