Евро2012
ось вже закінчилось. Все вертається в своє звичне русло. Ще недавно в
центрі Львова можна було зустрітись і
поспілкуватися з багатьма туристами з
Європи (чим я, власне, й займався), а зараз вже не почути інакшу мову, крім як
рідної і російської. Вже не побачити скажених данських фанатів, які так палко
вболівали за свою країну. Тобто, немає вже тої атмосфери, яка вирувала в період
матчів в нашому місті. Свято завершилось…
Хотілось б думати про Євро тільки позитивно,
але якось не дуже виходить це робити. Так, по підсумках свого моніторингу може
сказати, що іноземцям тут сподобалось, ознак расизму зауважили тільки декілька
людей, і то це було не дуже серйозно. Але проблема значно глибша. Наприклад, думаю,
що всі чули про спробу британських ЗМІ дискредитувати нашу країну і, як ми
переконались, у них це майже вийшло, щоправда тільки в межах Британії. І,
звичайно, куди ж без політики, адже футбол просто напряму з нею зв’язаний, ну
принаймні таке враження складається. Лідери європейських країн, звичайно не
всі, а деякі, відверто бойкотували цей чемпіонат, бо він проводився в країні,
де посадили лідера опозиції, де відбувається „бєспрєдєл”. І після цього ми
хочемо футболу без політики, але, нажаль, ні в Україні, ні в Європі не завжди
відрізняють поняття „політика” і „спорт”. Ну а те, що сталось в Польщі (битви
фанів під час «руського маршу»), ніхто
не очікував – скоріш вже в Україні, ніж в демократичній європейській країні.
Звичайно, не все так погано: в українських
містах чемпіонат проводився на достойному рівні, майже без ексцесів, принаймні
так вважають іноземці. Репутація нашого міста в очах Європи, на мою думку,
безперечно покращилась.
Коротко
про наш проект. Він мав назву «Моніторинг расової дискримінації та ксенофобії
під час проведення Євро 2012 у Львові».
В
ньому взяли участь у якості волонтерів більшість членів львівського Клубу
толерантності. Моя участь полягала у спілкуванні англійською мовою з іноземцями
у фанзоні і просто на вулицях Львова з метою зафіксувати свідчення респондентів
в руслі проблематики нашого проекту. Загалом мені вдалось поспілкуватись з 20
іноземцями (в т.ч. це були і групи від 3-х і більше чоловік) з Польщі, Данії,
Німеччини, Португалії, Нідерландів, Швеції, ПАР, США, Великобританії, Італії, Ірландії.
З
проявів ксенофобії та расизму окремі респонденти зауважили хіба графіті на
стінах та поодинокі випадки «вітання» львівських вболівальників в адресу
німецьких фанів на кшталт нацистських вітань (так звані «зіги»). Жодного
негативного враження! Всі випадки расизму чи ксенофобії іноземці лише «чули від
інших або від ЗМІ». Кілька респондентів зауважили при цьому, що треба менше
довіряти ЗМІ. Один респондент ствердно відповів, що расизм присутній у Львові, проте не зміг навести жодного
типового випадку.
В
підсумку хочу сказати про ту частину у спілкуванні з іноземцями, яка не
відноситься до теми моніторингу расизму і ксенофобії, але сподобалась мені
найбільше. Це абсолютне захоплення або позитивні відгуки про наше місто. І,
коли співрозмовники ще ставили Львів вище за Київ, Донецьк, Харків у плані
організації прийому гостей, це додавало мені причин ще більше пишатись рідним
містом.
Левко Хараху
