Наша Ельзара-переможниця! Дивитись всім!

Посилання на відео!
http://www.youtube.com/watch?list=UUHuKQtxBgt72J3Zu-cqaMPg&feature=player_detailpage&v=yiljrsz5Kmo

Права людини і кордон Євросоюзу або як стати противником євроінтеграції.

Цю статтю я почав писати о 2 годині ночі 20 березня 2012 року на митному переході Краковець. Почну банально. Була холодна березнева ніч… Більше 30 пасажирів комфортабельного автобусу типу «Неоплан» - українці та іноземці були по команді польського митника вигнані з теплого салону на вулицю та чекали своєї долі. Автобус рухався за маршрутом Львів-Краків, його слід було перевіряти у спеціальному ангарі на наявність контрабанди. А пасажири – безправні та замерзлі істоти не мали впродовж години де притулитись чи справити мінімальні фізіологічні потреби. Лише майже через годину нас завели до спеціальної зали, де молодик-поляк у одязі митника, вдягнувши білі (мабуть весільні) рукавички, зазирав всім до валіз. І потім ще 4 години чекання та тихого незадоволення через почуття власної ницості перед глибою польської митної системи. Взагалі проблеми на кордоні Євросоюзу для українців – це болюча та дратівлива для інтелігентної людини тема. Чого лише варті ці факти http://www.uzhgorod.net.ua/news/36896 або http://h.ua/story/320906/ .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у Статті 3 постановляє таке: «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Зрозуміло, що це спірні та доволі розмиті речі, особливо для українського суспільства. Але ж це Євросоюз! Царина демократії та поваги до прав і свобод громадян.
Спілкуючись з всіма, хто промерз на вулиці, а потім відігрівався у залі для «підозрюваних у контрабанді», лише водій був наче сфінкс, пояснивши, що він і 8 годин! чекав на огляд. Цілковитий абсурд! Двоє молодих бразилійців сиділи шоковані і незрозуміло вдивлялись в очі інших пасажирів. Моє знання англійської допомогло зняти напругу. Виявилось, що вони таке бачать вперше. Проте один з пасажирів – Василь сказав, що бувало і до 10 годин. А ось що каже Митний кодекс України: «службова особа, яка здійснює митний контроль, не повинна допускати дій, що принижують честь і гідність громадян, можуть завдати їм, їхнім тваринам, товарам і транспортним засобам неправомірної шкоди». Щодо останнього, то хтось з пасажирів розповів факт з особистого досвіду про псування новенької машини, яку розібрали на предмет контрабанди, зриваючи та псуючи кріпильні елементи обшивки.
Такі ось справи, хлоп’ята. Розмовляючи з своїм товаришем за кухлем пива по поверненні до Львова, я почув таку собі сентенцію, що ми (т.б. українці) самі винні. Звісно винні, бо намагаємось заробити копійчину на тій ж самій контрабанді, щоб вижити в умовах депресійних прикордонних регіонів. Поводимось як раби, не знаємо своїх прав і законів з кодексами. А, якщо і знаємо, то зневажаємо. Я говорю не тільки про простий люд. Через два дні мав поїздку до Варшави. Їхав бусом 5 годин з Кракова у складі делегації, до якої входили і кілька депутатів. Дрімаючи, бо це була година 7 ранку, я почув сміх та жарти такого собі політика Миколки Романенка (прізвище та ім’я змінені з етичних міркувань) з Коломийської «Батьківщини». Цей аптекарський бізнесмен з дурнуватим і кічевим золотим годинником і постійним зануренням у свій iPod (типу «воно працює…») відшукав у мережі черговий ляп Януковича про дим перед паровозом, та заходився згадувати всі його подібні речі. Весело, прикольно. Якби не одне але. З нами їхали 5 поляків, які також дружно сміялись з нашого президента. Зрозумівши це і остаточно скинувши сон, я твердо пояснив цим «типу патріотам», що за кордоном не прийнято сміятись над символом держави – Президентом. На що мені по-рагульські публічна коломийська особа заявила, що це не його президент. А вже прибувши до Варшави, до мене підійшов інший політик-патріот зі Львова, який також сказав, що не вважає Януковича своїм Президентом. І тут Остапа понесло! Я спитався в бліц режимі, якого милого їздити до Євросоюзу, набиратись досвіду демократії та поваги до прав, свобод, законів цивілізованих суспільств, якщо не розуміти простого – легітимність Януковича ще жодною інстанцією не заперечена, отже він – Президент України і крапка. Як би ми не ставились до його особи, поїзд пішов, і не важливо дим спереду чи ззаду! Все решта демагогія та популізм. А за кордоном обливати самих себе за нашу неспроможність робити вірний вибір – це не тільки комільфо, але й розписування у власній меншовартості ще й перед поляками, які взялись вчити нас основам демократії, громадянського суспільства та патріотизму.
І ще раз, такі ось справи, малята! Тепер люблю Європу я, але дивною любов’ю, перефразовуючи евроазійського класика Лермонтова.

С.Хараху

Фото Андрій Товстиженко, ZN.UA dt.ua

Громадська ініціатива

Громадська ініціатива

Другого березня у Львові відбулося заняття на тему «Мультикультурний простір. Проблеми взаємин». Заняття це було проведено у приміщенні Національного університету «Львівська політехніка» активістом Львівського Клубу толерантності Даниїлом Пелехатим, а учасниками були студенти-першокурсники політехніки.

На початку заходу аудиторія переглянула короткометражний фільм «Impasse», який заінтригував учасників та спонукав до активного обговорення. Тематикою відео була проблема боротьби зі стереотипами хлопця-головного героя фільму та тема любові і симпатії –почуттів, що об’єднують людей незалежно від них самих.

У другому фільмі, також короткого метру, що називається «Незнайомці», була розглянута тема об’єднання представників різних культур та конфесій перед обличчям спільної небезпеки.

Після перегляду були обговоренні такі питання як приховування своїх переконань перед обличчям небезпеки, упередження – корисне попередження, чи шкідливе обмеження. Були проведені цікаві аналогії, такі як лісова пожежа та новачки у суспільстві.

Завершальним був фрагмент фільму «Нью Йорк, я люблю тебе» про жінку, яка сповідує хасидизм, та чоловіка-джайніста. Цей уривок демонструє момент емпатії представників різних, ортодоксальних релігій. До обговорення особливо активно долучились дівчата, виникло багато питань та обговорень на теми сімейних, релігійних та особистих цінностей, любові, життєвого вибору. Завдяки проведеній аналогії полікультурного Нью-Йорку із багатонаціональною Україною відбулось обговорення можливості таких стосунків у нашій країні. Студенти-учасники заняття, висловлюючись, ставили себе на місце одного з героїв та моделювали свою участь у подіях.

У підсумках перегляду  учасники відмітили цікавий та непередбачуваний початок та висловили бажання продовжити подібні обговорення та дискусії у майбутньому. В занятті взяли участь 11 осіб, які потенційно стануть членами Клубу.

Д. Пелехатий