Цю статтю я почав писати о 2 годині ночі 20 березня 2012 року на митному переході Краковець. Почну банально. Була холодна березнева ніч… Більше 30 пасажирів комфортабельного автобусу типу «Неоплан» - українці та іноземці були по команді польського митника вигнані з теплого салону на вулицю та чекали своєї долі. Автобус рухався за маршрутом Львів-Краків, його слід було перевіряти у спеціальному ангарі на наявність контрабанди. А пасажири – безправні та замерзлі істоти не мали впродовж години де притулитись чи справити мінімальні фізіологічні потреби. Лише майже через годину нас завели до спеціальної зали, де молодик-поляк у одязі митника, вдягнувши білі (мабуть весільні) рукавички, зазирав всім до валіз. І потім ще 4 години чекання та тихого незадоволення через почуття власної ницості перед глибою польської митної системи. Взагалі проблеми на кордоні Євросоюзу для українців – це болюча та дратівлива для інтелігентної людини тема. Чого лише варті ці факти http://www.uzhgorod.net.ua/news/36896 або http://h.ua/story/320906/ .Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у Статті 3 постановляє таке: «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Зрозуміло, що це спірні та доволі розмиті речі, особливо для українського суспільства. Але ж це Євросоюз! Царина демократії та поваги до прав і свобод громадян.
Спілкуючись з всіма, хто промерз на вулиці, а потім відігрівався у залі для «підозрюваних у контрабанді», лише водій був наче сфінкс, пояснивши, що він і 8 годин! чекав на огляд. Цілковитий абсурд! Двоє молодих бразилійців сиділи шоковані і незрозуміло вдивлялись в очі інших пасажирів. Моє знання англійської допомогло зняти напругу. Виявилось, що вони таке бачать вперше. Проте один з пасажирів – Василь сказав, що бувало і до 10 годин. А ось що каже Митний кодекс України: «службова особа, яка здійснює митний контроль, не повинна допускати дій, що принижують честь і гідність громадян, можуть завдати їм, їхнім тваринам, товарам і транспортним засобам неправомірної шкоди». Щодо останнього, то хтось з пасажирів розповів факт з особистого досвіду про псування новенької машини, яку розібрали на предмет контрабанди, зриваючи та псуючи кріпильні елементи обшивки.
Такі ось справи, хлоп’ята. Розмовляючи з своїм товаришем за кухлем пива по поверненні до Львова, я почув таку собі сентенцію, що ми (т.б. українці) самі винні. Звісно винні, бо намагаємось заробити копійчину на тій ж самій контрабанді, щоб вижити в умовах депресійних прикордонних регіонів. Поводимось як раби, не знаємо своїх прав і законів з кодексами. А, якщо і знаємо, то зневажаємо. Я говорю не тільки про простий люд. Через два дні мав поїздку до Варшави. Їхав бусом 5 годин з Кракова у складі делегації, до якої входили і кілька депутатів. Дрімаючи, бо це була година 7 ранку, я почув сміх та жарти такого собі політика Миколки Романенка (прізвище та ім’я змінені з етичних міркувань) з Коломийської «Батьківщини». Цей аптекарський бізнесмен з дурнуватим і кічевим золотим годинником і постійним зануренням у свій iPod (типу «воно працює…») відшукав у мережі черговий ляп Януковича про дим перед паровозом, та заходився згадувати всі його подібні речі. Весело, прикольно. Якби не одне але. З нами їхали 5 поляків, які також дружно сміялись з нашого президента. Зрозумівши це і остаточно скинувши сон, я твердо пояснив цим «типу патріотам», що за кордоном не прийнято сміятись над символом держави – Президентом. На що мені по-рагульські публічна коломийська особа заявила, що це не його президент. А вже прибувши до Варшави, до мене підійшов інший політик-патріот зі Львова, який також сказав, що не вважає Януковича своїм Президентом. І тут Остапа понесло! Я спитався в бліц режимі, якого милого їздити до Євросоюзу, набиратись досвіду демократії та поваги до прав, свобод, законів цивілізованих суспільств, якщо не розуміти простого – легітимність Януковича ще жодною інстанцією не заперечена, отже він – Президент України і крапка. Як би ми не ставились до його особи, поїзд пішов, і не важливо дим спереду чи ззаду! Все решта демагогія та популізм. А за кордоном обливати самих себе за нашу неспроможність робити вірний вибір – це не тільки комільфо, але й розписування у власній меншовартості ще й перед поляками, які взялись вчити нас основам демократії, громадянського суспільства та патріотизму.
І ще раз, такі ось справи, малята! Тепер люблю Європу я, але дивною любов’ю, перефразовуючи евроазійського класика Лермонтова.
С.Хараху
Фото Андрій Товстиженко, ZN.UA dt.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар