Черговий штраф – ми невпинно боремось з нацизмом!

18 жовтня Дисциплінарний комітет укр. футбольної федерації оштрафував Клуб «Таврія» з м. Сімферополя за нацистські вигуки та поведінку. Детальніше тут http://www.sctavriya.com/page/publics/5859/ і тут http://crimea.vgorode.ua/news/196060-tavryui-oshtrafovaly-yz-za-bolelschykov-natsystov

Але порадували коменти на Укр правді. Це тут http://www.pravda.com.ua/rus/news/2013/10/19/7000318/view_comments/ Дискусія про фашизм, нацизм та націоналізм ще не  завершена на наших теренах. Ось деякі сайти взагалі пишуть про цю футбольну подію як «Нацизм докотився і до Криму» або щось у тому ж роді. Найбільш мені сподобався ось цей комент захисника цивілізованого обличчя українського футбола: «…вот и чудесно. Перед разборками в ФИФА показали борьбу с негативом дома. Таврию же походу в этом сезоне добьют, жаль если вылетит, всегда был такой самобытный непредсказуемый коллектив. А "нацистов" найти и повесить на прожекторах стадиона перед очередной игрой, будет зрелище еще то…» Чудово, чи не так? Особливо з огляду на те, що це пенсіонер-міліціонер з дуже високим званням! Уявляєте, починається гра у повній тиші, і тільки скриплять мотузки із повішеними ультрас на вітру. Оце і є справжній нацизм –

Фани протестують на матчі, на якому і зафіксували нацистські символи, проти дисрімінації українського патріотизму.

покарати на горло тих, хто не такий, як інші. Адже ультрас – це прості хлопці з робітничих кварталів, які підтримують свої команди, але дехто використовує їх у своїй брудній політичній грі. Я помилюсь лише тоді, коли буде покараний (покарані) у судовому порядку конкретні особи з числа чи то львівських, чи то донецьких, чи то сімферопольських фанатів за це правопорушення. А щодо нацистських вітань, то на днях перебував у екскурсійній подорожі у Польщі з учнями, серед яких виявилось кілька фанатів ФК "Карпати". Нормальні виховані гімназисти, але підліткові комплекси та демонстративно-провокативна поведінка довела до того, що сівши на задні сидіння подалі від нас керівників, вони в патріотичному запалі, проспівавши чергову фанівську пісню-марш, кинули кілька подібних до зігування привітань. Я гучно сказав, що пересаджу їх до себе на передні крісла автобусу. І "нацизм" негайно припинився. Дуже шкодую, що привітання у середовищі українських патріотів періоду національно-визвольних змагань не були такі пафосні та показушні. Бо скромний потиск руки серед підлітків не дуже популярний, адже треба щось ефектне. 

Львів знову став расистським?

На сторінках нашого блогу ми неодноразово піднімали футбольну тематику. І події навколо українського футболу за «дивним» збігом обставин набувають специфічного характеру. Специфіка полягає у тому, що з наближенням підписання асоціації у Брюсселі всі політичні та навколо політичні сили намагаються у будь-який спосіб «заробити» прямі чи непрямі дивіденди. І футбол, який давно став і у нашій і у багатьох інших країнах політичним інструментом та бізнесом, став мішенню політичних маніпуляцій. Саме тому український футбол зазнав суворого покарання з боку ФІФА, про що можна прочитати, наприклад, тут http://tyzhden.ua/Society/90315.

Я не був на стадіоні, бо люблю футбол. Всі свої серйозні травми отримав саме завдяки цьому виду спорту, бо завжди прагнув грати на межі своїх можливостей. Але на стадіони давно не ходжу, і на цій грі також не був. Чому? Бо, по-перше, я люблю грати, а не кричати на трибунах, по-друге, поведінка вболівальників та натовпу глядачів мені видаються як малокультурними та небезпечними. Я люблю дивитись ігри у колі сім'ї, з якісним пивом і у доброму гуморі. Саме за поведінку глядачів і були покарані всі любителі футболу. І ця поведінка добре проілюстрована тут http://www.pravda.com.ua/news/2013/09/27/6998869/. Саме на 1 хв. 52 с. видне зігування вболівальників, яке було уміло кероване очільниками  фанатів. Звісно, приємний факт патріотизму, запалу, піднесення глядачів. Вишиванки, націоналістичні пісні, прапори та ін. Не вся символіка ультрас сприймається однозначно у суспільстві. Організація FARE («Футбол проти расизму в Європі») має чіткі визначені описи «забороненої» поведінки на трибунах та під час гри на полі.  Я підтримав петицію про за виключення «За виключення з переліку образливих та дискримінаційних символів ФАРЄ прапору ОУН-УПА, банерів із зображенням С.Бандери та Р.Шухевича, а також геральдичного знаку «Галицький лев» (див тут). Окрім того, я з друзями брав участь у підготовці та проведенні двох матчів у рамках  проекту «Футбол проти расизму» у Мукачеві та Львові, які відбувались у серпні та вересні цього року.  Про проект більше тут

Перед початком міжнародного товаристського матчу у Львові

http://www.tolerspace.org.ua/ua/projects/football/ . Фактично ці громадські акції відбулись напередодні цієї контраверсійної події на «Арені-Львів». І ось сьогодні з’явився цей матеріал http://www.radiosvoboda.org/content/article/25122487.html , у якому члени FARE з українського боку  висловлюють співзвучну моїй думці тезу про провокативність поведінки великої і, можливо, проплаченої групи фанів, дії яких і стали причиною такого рішення ФІФА. Про далекі перспективи цього та інших фактів, спрямованих на перспективу президентських виборів в Україні, далекоглядно висловлюється не один експерт. Але це розмови вже досить проговорені з різних сторін.  Але ось про зігування та якусь нацистську романтику я хотів би сказати у підсумку.

Сьогодні зранку один з моїх друзів у ФБ розмістив це фото з текстом «Геть Львів зі спадщини FIFA!».

Звісно, він мав на це право, ми живемо в «умовно вільній» країні. Але чому так висловлювати свій протест?! Я написав, що символи на фото тоталітарні... а люди ходять вільні. Тому що на знимку - бутафорія. Якби було інакше, хтось лизав би нацистський чобіт, хтось пішов у партизанку, когось закатували би. Вільного не було б нікого!

Одного разу мої учні побачивши мене у школі (а стояли вони у куточку) на перерві привітались зі мною викинутою у нацистському вітанні рукою. Я все ж це зауважив. Завів їх до кабінету і просто суворим тоном дав завдання: «Напишете мені на завтра реферати про Освєнцим, Бабин Яр та інші злочини фашизму проти людства!» Коли вони мені принесли, я просто спитався їх на одинці, чи є у кожного з тих старшокласників бажання перед обличчям закатованих мільйонів «кидати» зіги, наче нацисти? Вони мовчки хитали головами. Саме це я пропоную обміркувати усім вболівальникам футболу. Бо політики будуть і далі грати на ваших почуттях та реалізовувати власні цілі, при цьому незважаючи на світові норми та цінності.

Я тебе знаю, я бачив «Разом»!

Я тебе знаю, я бачив «Разом»!

З 15 квітня у Львові відбувається молодіжна виставка про права та історію національних громад України.

Фото 2. Найдосвідченіші гіди - Роман (зліва) і Володимир

Вона експонується у Класичній гімназії при ЛНУ ім. Франка. Організаторами виставки виступили Конґрес національних громад України та ЛОМГО «Клуб толерантності». Виставка експонується в рамках Тижня правових знань у Класичній гімназії у співпраці із Домом Анни Франк (Нідерланди) за підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні.  Це мандрівна виставка, яка впевнено крокує вже другий рік країною. Київ, Маріуполь, Харків, Вижниця, Ужгород,Чернівці, Севастополь, Полтава і ось вже Львів мають можливість познайомитись з цікавими молодими людьми, про яких розповідають стенди виставки «Разом.

Молоді люди різних національностей "розповідають" про можливості реалізації своїх прав в Україні. Персональні інтерв’ю доповнюються цікавою інформацією та фотозображеннями про вірмен, греків, українців, кримських татар, євреїв, ромів, росіян та біженців.

Гімназисти самі проводять екскурсії за матеріалами виставки. Але не всі, а ті, хто 13-го квітня відвідали  семінар для гідів. Його провів наш гість і товариш  Андрій Книжний з Київського клубу толерантності - КИТу.  Виставка експонуватиметься до 26-го квітня. Вже її відвідали більше 150 гостей.

Фото 1. Екскурсія для батьків

Найприємнішим є те, що головні герої виставки членам нашого клубу є добрими друзями та знайомими. Набагато цікавішим є те, що відвідувачі чують від гіда те, що він особисто знайомий з тією чи іншою людиною зі стенду. Взагалі, захопленню дітей-гідів немає кінця, про що подякувала одна мама учня-гіда, адже він провів екскурсію для своїх батьків (на фото 1). Виникали і палкі дискусії, які навіть змушували втручатись у хід розповіді дітей. Адже одним з завдань виставки є те, щоб відвідувачі вийшли з неї не з усталеними та підтвердженими власними стереотипами, а такими, які замислились над проблемами спільного мирного співжиття, поваги до прав всіх без виключення, переглядом своїх якихось помилкових поглядів. Це, звісно потребує суттєвої підготовки і знань гідів поза інформаційними межами виставкового матеріалу.
Наприкінці виставки ми підсумовуємо її запитаннями про те, які ж права людини найяскравіше ілюструє ця виставка. Всі підтверджують, що молоді люди задоволені, як видно з фото та розповідей, реалізацією своїх прав в нашій державі на життя, вільне пересування та вибір місця проживання, свободу думки, совісті і віри, права на освіту. Тому молодим людям потрібно лише розвивати своїми діями та зусиллями інститути прав людини в українській державі.
Ласкаво просимо на виставку!

                                                                                                                                      С. Хараху

Фото 3. Чим же ви нас здивуєте?Характерна позиція на початку виставки, 

коли руки схрещують на грудях

Я виріс біля циганського табору. Це на околицях м. Берегово у Закарпатті. Знаю життя ромів не з живописних кінофільмів та романтичних віршів. Інколи наш шкільний автобус проїжджав через їх бідні та невлаштовані халупки. Це було 30 років тому...
А це сьогодення Історія покинутого ромського хлопця. 

АНАЛІЗ ПОЗИТИВНИХ ПРАКТИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ

Від редакції. На днях взнав про цей матеріал, який варто представити на розсуд читачів. Наскільки національні громади налаштовані на розвиток та спільне життя  в умовах мультикультурного простору і українських етнонаціональних реалій судити тяжко. Досвід показує, що позиція більшості керівників полягає у короткому вислові "Аби не гірше...". Приємно, що автор статті позитивно оцінює наш проект таборів "Джерела толерантності".

Географічне розташування України в центрі Європейського континенту зумовило те, що територія країни протягом багатьох століть була місцем контактів різноманітних культур, перехрестям міграційних потоків, християнського і мусульманського світів. Однак ці контакти далеко не завжди зводилися до мирного гармонійного співіснування. Часто етнокультурні (в тому числі, мовні та релігійні) відмінності ставали додатковим чинником міжетнічних протистоянь та конфліктів. Отже, для нашої країни, як і для більшості сучасних поліетнічних країн світу, характерною є проблема регулювання етнонаціонального розвитку, вироблення оптимальних моделей міжетнічної взаємодії, запобігання конфліктогенним ситуаціям.

Оскільки на сьогоднішній день в Україні так і не прийнято стратегічного документу, який би на законодавчому рівні визначив напрямки етнонаціональної політики (наприклад, Концепції етнонаціонального розвитку), в суспільстві і серед науковців тривають дискусії щодо основних засад етнонаціональної політики, триває пошук шляхів законодавчого супроводу етнонаціонального розвитку.

В даній роботі зробимо спробу проаналізувати, якою мірою теорія ліберального мультикультуралізму підходить для врегулювання проблем в полікультурному суспільстві, і чому; які елементи цієї теорії присутні в Україні в повсякденній практиці міжетнічного спілкування попри те, що вони не є офіційно затверджені на державному рівні.

Етнічна структура сучасної України постійно змінюється. Україна відкрита країна і через її територію проходять різноманітні міграційні потоки. Частина мігрантів осідає на території України. Виникає питання, як забезпечити гармонійне, толерантне проживання представників різних культур.

Як стверджує відомий дослідник етнічних конфліктів В.О.Котигоренко, вітчизняна поліетнічність створила суспільству і громадянам сприятливі можливості розвитку на основі взаємозбагачення етнічними культурами, інтелектуалними, генетичними та іншими ресурсами. Водночас вона ускладнює суспільні відносини, позаяк етнічна динаміка й міжетнічна взаємодія відбуваються через протиріччя між суб’єктами цих відносин з приводу реалізації їхніх специфічних і загальних інтересів.[1]. Особливо небезпечними у цьому контексті є спроби центральних і місцевих політиків, а також бізнесової верхівки зберегти своє домінування шляхом спекуляцій на етнічних або етнографічних особливостях регіонів, через створення штучних проблем навколо цих особливостей, аби виглядати перед місцевим населенням захисниками його інтересів.

Державна етнонаціональна політика має передбачати заходи, що забезпечують комфортне співпроживання в межах однієї країни (території) представників різних культур та дотримання їхніх індивідуальних та колективних прав. Для цього може бути використаний узагальнений досвід управління етнонаціональним розвитком у демократичних поліетнічних країнах, зокрема,на основі теорії ліберального мультикультуралізму. Її успішно застосовують, наприклад, у Канаді, Австралії, США та інших країнах.

Мультикультуралізм – принцип етнонаціональної, освітньої, культурної політики, яка визнає і підтримує право громадян зберігати, розвивати і захищати всіма законними методами свої (етно- )культурні особливості, а державу зобов’язує підтримувати такі зусилля громадян.[2]. Виразниками інтересів етно-національних груп є недержавні громадські організації, що утворилися на етнічній основі.

Теорія ліберального мультикультуралізму, розроблена канадським вченим Віллом Кимлічкою, окреслює загальні принципи, яких необхідно дотримуватися для вирішення проблем. Зокрема, науковець стверджує, що для забезпечення представникам національних меншин гарантій проти дискримінації,мультикультурна держава повинна притримуватися принципу диференціації прав за групами. Водночас, держава повинна слідкувати за тим, щоб культурні групи дотримувалися основних громадянських прав. [3,с.55]

З перших років Незалежності, в Україні створено громадські організації національних меншин всеукраїнського (40) та місцевого ( 760 ) рівня, які тісно спілкуються між собою і співпрацюють.[4] Національні громади України у 2002 році створили всеукраїнську організацію Конгрес національних громад України. Конгрес проводить активну роботу щодо інтеграції національних меншин України в українське суспільство, організує конференції, круглі столи з проблем національних меншин, міжнаціонального спілкування, національної освіти, виховання толерантності. Проводиться моніторинг міжнаціональних, міжконфесійних відносин, стану толерантності у суспільстві. Видає газету «Форум націй». Тобто, на практиці реалізується принцип мультикльтурного діалогу.

Значною акцією Конгресу впродовж багатьох років є дитячий табір міжетнічного спілкування «Джерела толерантності» для дітей від 9 до 16 років. У роботі табору використовується унікальна методика «занурення в культуру», коли діти, обов’язково представники різних національностей, мають можливість ознайомитися з культурами народів України, засвоїти принципи толерантності, дізнатися про історію народів нашої країни, розвиток національного життя. В роботі табору беруть участь представники національних громад, в тому числі українці, а також діти з Молдови і Білорусі. Цей досвід є дуже перспективним і заслуговує на його докладну характеристику.

Організатори табору національних громад “Джерела толерантності” ставлять перед дітьми питання: що об'єднує і що роз'єднує представників різних національностей? Участь у таборі щороку беруть близько 150 дітей від кільканадцяти національних громад (у тому числі група українців) – вірмени, кримські татари, румуни, євреї, угорці, греки, болгари, поляки, литовці, татари, росіяни, німці. Кожен новий день вони проживають національним життям того чи іншого народу, через власний досвід знайомлячись з традиціями і особливостями кожної національності. Діти знайомляться з мовою: кожен отримує в таборі маленькі словнички на 15-20 слів. Кухарі в їдальні упродовж дня готують традиційні страви народу. На заняттях, що проводяться в ігровій інтерактивній формі, діти обговорюють традиції даного народу, порівнюють свої уявлення про цю національність з реальними фактами. Діти – носії культури, розповідають іншим про звичаї, ігри, свята своєї нації. Однак у цей день усі учасники табору ніби стають представниками цього народу і пробують глянути на світ очима людини іншої традиції, релігії. [5, с 9-13]

Особисте знайомство з представниками іншої національності, персоналізація допомагають зруйнувати упередження, знизити рівень байдужості, агресивності і страху перед іншим. Досвід показав, що і діти, і вихователі почали позбуватися в таборі стереотипів стосовно різних національностей.

Завдяки таким діям громадських організацій і їх активістів нашій країні поки що вдається уникати серйозних протистоянь та конфліктів на етнічному грунті. Відомий український дослідник етнополітики О.Майборода зазначає, що вирішальним чинником етнополітичної стабільності є загальна солідарність населення, яка випливає із почуття національної єдності, а це можна досягнутизавдяки співпраці громадських організацій національних меншин, хороших експертів  та політиці на місцях. [6]

Український досвід у цій сфері важливий в сучасному світовому контексті, перш за все, як приклад мирного і стабільного розвитку міжнаціональних відносин, міжкультурного діалогу у період становлення національної державності. Підтвердженням цього є той факт, що він був використаний - у 2012 році вперше міжнародний табір толерантності пройшов у Грузії. Відомо, що кавказький регіон складний, але науку культурного діалогу освоювали у таборі толерантності азербайджанці, вірмени, грузини, євреї, курди, осетини, роми, українці віком 12-16 років і  знаходити спільну мову. Усього у таборі брали участь 104 учасника з 9 національних громад України, Грузії та Вірменії. Від України було 16 дітей.[7]

Досі Конгрес національних громад проводив табори толерантності тільки в Україні та Молдові. Йосиф Зісельс, віце-президент Конгресу національних громад, розповів, що ідея табору в Грузії з’явилася ще у 2009 році, але втілити її було дуже непросто. Партнером стала грузинська неурядова організація – Аналітичний центр з міжетнічної кооперації і консультації.

Отже, досвід показує, що національні громади України прагнуть міжкультурного діалогу на засадах взаємоповаги, толерантності, які є, по суті, основними принципами ліберального мультикультуралізму.  Тобто, мультикультуралізм, як концепція управління етнокультурною різноманітністю, може бути застосована і в Україні, враховуючи особливості української етнополітичної структури і традиції.

Корнат Леся Ярославівна

                                                                                                аспірант ЛРІДУ НАДУ

 e-mail :lesya_kornat@ukr.net

                                                           Література

1.      Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. – К..Світогляд, 2004, -722 с.

2.      Колодій А. Мультикультуралізм як теоретична основа етнонаціональної політики: можливі модифікації для неконсолідованих націй //Реформування системи державного управління та державної служби: теорія і практика: матеріали науково-практичної за міжнародною участю ( 8 квітня 2011 р.): пленарне засідання. – Львів: ЛРІДУ НАДУ. 2011. – С.13-19

3.      Вілл Кимлічка . Лібералізм і права меншин [Текст]. // Перекл. з англ. Р. Ткачук ; Гол. ред.. і автор передм. Дж. Перлін ; Наук. ред. І. Лизогуб. – В. Кимлічка. - Харків, Центр освітніх Ініціатив, 2001. – 176 с.

4.      Перелік Всеукраїнських громадських організацій національних меншин [Електронний ресурс]//Режим доступу:http://www.loga.gov.ua/oda/about/depart/religion/activity/net-nat-m/

5.      Полікультуріка: як організувати виховання міжкультурної толерантності у школі та позашкільній діяльності : навчально-методичний посібник/ Авт.-упоряд. А.Ленчовська, К.Крейдеман, М.Грінберг. – К.: ТОВ «Майстерня книг», 2010.- 344 с.

6.      Олександр Майборода. Етнополітика може виявитися невдячною, якщо з нею поводитися необережно.[ Електронний ресурс]// «Форум націй», № 3/118 березень 2012 р. – Режим доступу : http://www.forumn.kiev.ua/newspaper/archive/118/etnopolitychna-tema-mozhe-vyyavytysya-nevdyachnoyu-yakshcho-povodytysya-z-neyu-neoberezhno.html

7.      «Джерела толерантності» в Грузії [Електронний ресурс] // Громадський простір - Режим доступу: http://www.civicua.org/news/view.html?q=1934761