Від редакції. На днях взнав про цей матеріал, який варто представити на розсуд читачів. Наскільки національні громади налаштовані на розвиток та спільне життя в умовах мультикультурного простору і українських етнонаціональних реалій судити тяжко. Досвід показує, що позиція більшості керівників полягає у короткому вислові "Аби не гірше...". Приємно, що автор статті позитивно оцінює наш проект таборів "Джерела толерантності".
Географічне розташування України в
центрі Європейського континенту зумовило те, що територія країни протягом
багатьох століть була місцем контактів різноманітних культур, перехрестям
міграційних потоків, християнського і мусульманського світів. Однак ці контакти
далеко не завжди зводилися до мирного гармонійного співіснування. Часто
етнокультурні (в тому числі, мовні та релігійні) відмінності ставали додатковим
чинником міжетнічних протистоянь та конфліктів. Отже, для нашої країни, як і
для більшості сучасних поліетнічних країн світу, характерною є проблема
регулювання етнонаціонального розвитку, вироблення оптимальних моделей
міжетнічної взаємодії, запобігання конфліктогенним ситуаціям.
Оскільки на сьогоднішній день в Україні
так і не прийнято стратегічного документу, який би на законодавчому рівні
визначив напрямки етнонаціональної політики (наприклад, Концепції
етнонаціонального розвитку), в суспільстві і серед науковців тривають дискусії
щодо основних засад етнонаціональної політики, триває пошук шляхів
законодавчого супроводу етнонаціонального розвитку.
В даній роботі зробимо спробу
проаналізувати, якою мірою теорія ліберального мультикультуралізму підходить
для врегулювання проблем в полікультурному суспільстві, і чому; які елементи цієї
теорії присутні в Україні в повсякденній практиці міжетнічного спілкування
попри те, що вони не є офіційно затверджені на державному рівні.
Етнічна структура сучасної України
постійно змінюється. Україна відкрита країна і через її територію проходять різноманітні
міграційні потоки. Частина мігрантів осідає на території України. Виникає
питання, як забезпечити гармонійне, толерантне проживання представників різних
культур.
Як стверджує відомий дослідник етнічних
конфліктів В.О.Котигоренко, вітчизняна поліетнічність створила суспільству і
громадянам сприятливі можливості розвитку на основі взаємозбагачення етнічними
культурами, інтелектуалними, генетичними та іншими ресурсами. Водночас вона
ускладнює суспільні відносини, позаяк етнічна динаміка й міжетнічна взаємодія
відбуваються через протиріччя між суб’єктами цих відносин з приводу реалізації
їхніх специфічних і загальних інтересів.[1]. Особливо небезпечними у цьому
контексті є спроби центральних і місцевих політиків, а також бізнесової
верхівки зберегти своє домінування шляхом спекуляцій на етнічних або
етнографічних особливостях регіонів, через створення штучних проблем навколо
цих особливостей, аби виглядати перед місцевим населенням захисниками його
інтересів.
Державна етнонаціональна політика має
передбачати заходи, що забезпечують комфортне співпроживання в межах однієї
країни (території) представників різних культур та дотримання їхніх індивідуальних
та колективних прав. Для цього може бути використаний узагальнений досвід
управління етнонаціональним розвитком у демократичних поліетнічних країнах,
зокрема,на основі теорії ліберального мультикультуралізму. Її успішно
застосовують, наприклад, у Канаді, Австралії, США та інших країнах.
Мультикультуралізм – принцип етнонаціональної,
освітньої, культурної політики, яка визнає і підтримує право громадян
зберігати, розвивати і захищати всіма законними методами свої (етно- )культурні
особливості, а державу зобов’язує підтримувати такі зусилля громадян.[2].
Виразниками інтересів етно-національних груп є недержавні громадські
організації, що утворилися на етнічній основі.
Теорія ліберального мультикультуралізму,
розроблена канадським вченим Віллом Кимлічкою, окреслює загальні принципи, яких
необхідно дотримуватися для вирішення проблем. Зокрема, науковець стверджує, що
для забезпечення представникам національних меншин гарантій проти дискримінації,мультикультурна
держава повинна притримуватися принципу диференціації прав за групами. Водночас,
держава повинна слідкувати за тим, щоб культурні групи дотримувалися основних
громадянських прав. [3,с.55]
З перших років Незалежності, в Україні
створено громадські організації національних меншин всеукраїнського (40) та
місцевого ( 760 ) рівня, які тісно спілкуються між собою і співпрацюють.[4]
Національні громади України у 2002 році створили всеукраїнську організацію
Конгрес національних громад України. Конгрес проводить активну роботу щодо інтеграції
національних меншин України в українське суспільство, організує конференції,
круглі столи з проблем національних меншин, міжнаціонального спілкування,
національної освіти, виховання толерантності. Проводиться моніторинг
міжнаціональних, міжконфесійних відносин, стану толерантності у суспільстві.
Видає газету «Форум націй». Тобто, на практиці реалізується принцип
мультикльтурного діалогу.
Значною акцією Конгресу впродовж
багатьох років є дитячий табір міжетнічного спілкування «Джерела толерантності»
для дітей від 9 до 16 років. У роботі табору використовується унікальна
методика «занурення в культуру», коли діти, обов’язково представники різних
національностей, мають можливість ознайомитися з культурами народів України,
засвоїти принципи толерантності, дізнатися про історію народів нашої країни,
розвиток національного життя. В роботі табору беруть участь представники
національних громад, в тому числі українці, а також діти з Молдови і Білорусі. Цей
досвід є дуже перспективним і заслуговує
на його докладну характеристику.
Організатори табору національних громад
“Джерела толерантності” ставлять перед дітьми питання: що об'єднує і що
роз'єднує представників різних національностей? Участь у таборі щороку беруть
близько 150 дітей від кільканадцяти національних громад (у тому числі група
українців) – вірмени, кримські татари, румуни, євреї, угорці, греки, болгари,
поляки, литовці, татари, росіяни, німці. Кожен новий день вони проживають
національним життям того чи іншого народу, через власний досвід знайомлячись з
традиціями і особливостями кожної національності. Діти знайомляться з мовою:
кожен отримує в таборі маленькі словнички на 15-20 слів. Кухарі в їдальні
упродовж дня готують традиційні страви народу. На заняттях, що проводяться в
ігровій інтерактивній формі, діти обговорюють традиції даного народу,
порівнюють свої уявлення про цю національність з реальними фактами. Діти –
носії культури, розповідають іншим про звичаї, ігри, свята своєї нації. Однак у
цей день усі учасники табору ніби стають представниками цього народу і пробують
глянути на світ очима людини іншої традиції, релігії. [5, с 9-13]
Особисте знайомство з представниками
іншої національності, персоналізація допомагають зруйнувати упередження,
знизити рівень байдужості, агресивності і страху перед іншим. Досвід показав,
що і діти, і вихователі почали позбуватися в таборі стереотипів стосовно різних
національностей.
Завдяки таким діям громадських
організацій і їх активістів нашій країні поки що вдається уникати серйозних
протистоянь та конфліктів на етнічному грунті. Відомий український дослідник
етнополітики О.Майборода зазначає, що вирішальним чинником етнополітичної
стабільності є загальна солідарність населення, яка випливає із почуття
національної єдності, а це можна досягнутизавдяки співпраці громадських
організацій національних меншин, хороших експертів та політиці на місцях. [6]
Український досвід у цій сфері важливий
в сучасному світовому контексті, перш за все, як приклад мирного і стабільного
розвитку міжнаціональних відносин, міжкультурного діалогу у період становлення
національної державності. Підтвердженням цього є той факт, що він був
використаний - у 2012 році вперше міжнародний табір толерантності пройшов у
Грузії. Відомо, що кавказький регіон складний, але науку культурного діалогу
освоювали у таборі толерантності азербайджанці, вірмени, грузини, євреї, курди,
осетини, роми, українці віком 12-16 років і знаходити спільну мову. Усього у таборі брали
участь 104 учасника з 9 національних громад України, Грузії та Вірменії. Від
України було 16 дітей.[7]
Досі Конгрес національних громад
проводив табори толерантності тільки в Україні та Молдові. Йосиф Зісельс,
віце-президент Конгресу національних громад, розповів, що ідея табору в Грузії з’явилася
ще у 2009 році, але втілити її було дуже непросто. Партнером стала грузинська
неурядова організація – Аналітичний центр з міжетнічної кооперації і
консультації.
Отже, досвід показує, що національні
громади України прагнуть міжкультурного діалогу на засадах взаємоповаги,
толерантності, які є, по суті, основними принципами ліберального
мультикультуралізму. Тобто,
мультикультуралізм, як концепція управління етнокультурною різноманітністю,
може бути застосована і в Україні,
враховуючи особливості української етнополітичної структури і традиції.
Корнат
Леся Ярославівна
аспірант
ЛРІДУ НАДУ
Література
1.
Котигоренко
В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт.
– К..Світогляд, 2004, -722 с.
2.
Колодій А. Мультикультуралізм як
теоретична основа етнонаціональної політики: можливі модифікації для
неконсолідованих націй
//Реформування системи державного управління та державної служби: теорія і
практика: матеріали науково-практичної за міжнародною участю ( 8 квітня 2011
р.): пленарне засідання. – Львів: ЛРІДУ НАДУ. 2011. – С.13-19
3. Вілл Кимлічка .
Лібералізм і права меншин [Текст]. // Перекл. з
англ. Р. Ткачук ; Гол. ред.. і автор передм. Дж. Перлін ; Наук. ред. І.
Лизогуб. – В. Кимлічка. - Харків, Центр освітніх Ініціатив, 2001. – 176 с.
4.
Перелік
Всеукраїнських громадських організацій національних меншин [Електронний
ресурс]//Режим доступу:http://www.loga.gov.ua/oda/about/depart/religion/activity/net-nat-m/
5.
Полікультуріка:
як організувати виховання міжкультурної толерантності у школі
та позашкільній діяльності : навчально-методичний посібник/ Авт.-упоряд.
А.Ленчовська, К.Крейдеман, М.Грінберг. – К.: ТОВ «Майстерня книг», 2010.- 344
с.
6.
Олександр
Майборода. Етнополітика може виявитися невдячною, якщо з нею поводитися
необережно.[ Електронний ресурс]// «Форум націй», № 3/118 березень 2012 р. –
Режим доступу : http://www.forumn.kiev.ua/newspaper/archive/118/etnopolitychna-tema-mozhe-vyyavytysya-nevdyachnoyu-yakshcho-povodytysya-z-neyu-neoberezhno.html
7.
«Джерела
толерантності» в Грузії [Електронний ресурс] // Громадський простір - Режим
доступу: http://www.civicua.org/news/view.html?q=1934761
Немає коментарів:
Дописати коментар