Перемога - це завжди робота команди!

Нарешті з'явились результати конкурсу публікацій про толерантність, інтеграцію, взаємоповагу і порозумінню в суспільстві, які потрапили в ЗМІ. Як виявилось, ми взяли призове місце! Це була стаття Голови Львівського клубу толерантності "Через терни до толерантості", яка розміщена була у блозі Клубу.  Без сумніву, це спільне досягнення всіх нас, хто щороку присвячує свій вільний час нашому проекту - дитячому табору "Джерела толерантності".  Всіх вітаємо і сподіваємось відзначити цю перемогу на найближчих зборах в Клубі у тісному колі однодумців! Успіхів і наступних досягнень, і пхаємо наш віз далі!

Подаємо текст листа в оригіналі.

Дорогие друзья,

Восточно-Европейская Сеть общественных миротворческих организаций Глобального Партнёрства по предотвращению вооружённых конфликтов (GPPAC) благодарит вас за участие во II Международном конкурсе публикаций о толерантности, интеграции, взаимоуважении и взаимопонимании в обществе, размещённых в 2011 г. в печатных и интернет-СМИ Республики Беларусь, Республики Молдова, Российской Федерации, Украины, посвящённом памяти Юрия Атамана.

Организационный комитет Конкурса получил 70 уникальных публикаций из Беларуси, Молдовы, России, Украины на языках четырёх государств. В числе конкурсантов были как новые имена, так и участники и призёры Конкурса публикаций 2010 года. Некоторые авторы воспользовались возможностью представить публикации в нескольких отдельных номинациях. Благодаря специальной номинации, введённой организационным комитетом в 2011 г., в Конкурсе также принимали участие работы молодых авторов.

Прочтение присланных публикаций, оценка и выбор победителей в каждой номинации было непростым, но, тем не менее, интересным заданием для членов международного жюри, состоящего из журналистов, медиаэкспертов, представителей общественных организаций, работающих в четырёх государствах по проблематике ксенофобии, нетерпимости, конфликтов. Конкурсные работы оценивались по таким критериям, как ориентация на нахождение общих начал, объединяющих различные категории людей, на значимость взаимодействия и сотрудничества, ненасилия при решении конфликтов; влияние на формирование критического отношения к проявлениям расизма, этноцентризма, ксенофобии и других форм нетерпимости; оригинальность, доступность изложения для широкой аудитории и связь публикаций с современностью.

Публикации, присланные для участия в Конкурсе, отражают два подхода авторов к толерантности и нетерпимости. С одной стороны – вопросы толерантности и проблемы ксенофобии представляют актуальную тему для публикаций, что частично говорит об обеспокоенности авторов проблемами неравенства и нетерпимости в обществе. С другой стороны – толерантность и непредвзятость проявляются как ценность, подход самого автора в отношении описываемого (сторон конфликта, уязвимых категорий граждан), что свидетельствует также о желании авторов содействовать преодолению непонимания и отчуждения между людьми.

В этой связи члены жюри отметили как положительный момент то, что в работах многих участников Конкурса толерантность и взаимоуважение – не просто слова в тексте, но и проявление личного отношения автора, отношение героев повествования. Организационный комитет Конкурса благодарен участникам за продемонстрированное умение интересно писать о толерантности и, особенно, – за проявление непредвзятости в своих работах, столь редкое при обсуждении в СМИ вопросов интеграции, различий между людьми, проблематики ксенофобии и конфликтов.

Вместе с тем, в некоторых работах авторы описывают «других» не как равноправных членов сообщества, а скорее как жертв. Такой подход, по мнению членов жюри, ориентирует читателей на сочувствие и жалость к «другим», наталкивает на мысли о допустимой ответной сатисфакции, смещая акцент с необходимости равного, непредвзятого отношения к любым членам общества, недопустимости дискриминации. Иногда упускается из виду, что ксенофобия, предубеждения, нетерпимость присущи членам любого сообщества, а не лишь тем, кого можно отнести к большинству.

Публикации о толерантности / нетерпимости – это не просто описательный материал о различных сообществах и их взаимоотношениях, но материал о причинах и проявлениях проблем, конфликтов во взаимоотношениях между людьми, возможных путях их предупреждения и преодоления, нахождении общего, построении взаимодействия и сотрудничества.

Призовые работы были отмечены за понимание важности проблем, стремление разобраться, донести отличающееся мнение, попытку начать откровенный разговор. Комментарии членов жюри с замечаниями и пожеланиями относительно публикаций, занявших призовые места, будут приведены в отдельных письмах, адресованных призёрам.

По мнению жюри, наиболее сложной номинацией для авторов, как и в прошлом году, стала первая номинация Конкурса – «лучшая публикация, раскрывающая примеры успешной интеграции…». Возможно, что сложности описания примеров успешной интеграции отражают те трудности интеграции, которые существуют в соответствующих государствах. Членам жюри было крайне сложно определиться с призовыми местами в первой номинации конкурса не столько по причине малочисленности положительных примеров интеграции, сколько по причине того, что тема межкультурного взаимодействия в конкурсных публикациях предстаёт скорее в виде проблемы, драматических сюжетов, ситуаций противостояния и конфликта.

В итоге, в первой номинации конкурса – «лучшая публикация, раскрывающая примеры успешной интеграции, нахождения взаимопонимания, преодоления непонимания в обществе» члены жюри приняли решение присвоить только второе и третье призовые места следующим публикациям:

2-е место – Паэгле Наталья (Российская Федерация), публикация «Мы разбередили душу себе и людям…» (журнал «Фотография и жизнь», октябрь 2011 г.) за удачные примеры взаимопомощи в статье, затрагивающей истории из жизни российских немцев, депортированных в Сибирь.

3-е место – Хараху Сергей (Украина), статья «Через тернии к толерантности» (укр.: «Через терни до толерантності», блог Львовского Клуба толерантности, сентябрь 2011 г.) за мысли и впечатления от личного участия автора в работе ежегодного молодёжного лагеря «Источники толерантности», понимание важности толерантности и взаимоуважения в молодёжной среде.

Во второй номинации конкурса – «лучшая публикация о проблеме расизма, ксенофобии и различных форм нетерпимости в обществе» призовые места получили следующие публикации:

1-е место – Озерова Марьяна (Украина), статья «Проблемы интеграции иммигрантов в Украине» (укр.: «Проблеми інтеграції іммігрантів в Україні», блог сайта «Корреспондент», октябрь 2011 г.), освещающая проявления нетерпимости в современной Украине. Автор обращает внимание читателей на проблему предвзятости к «другому», случаи насилия по отношению к мигрантам, лицам с тёмным цветом кожи, иностранным студентам; среди причин нетерпимого отношения автор отмечает избирательное (негативное) освещение «других» в средствах массовой информации.

2-е место – Лаврова Ирина (Молдова), статья «Достучаться до небес» (газета «Голос Бэлць», сентябрь 2011 г.) за эмоциональную статью о предвзятом отношении и дискриминации ВИЧ-инфицированных и за пример того, как иногда среди чужих бывает легче, чем среди своих.

3-е место – Умарова Ирина (Российская Федерация), статья «Молчание ягнят» (сайт Информационного агентства «Этноинфо», июль 2011 г.) за освещение проблемы молчания жертв нетерпимости, а также за открытый разговор с экспертами об эффективности программ по противодействию ксенофобии.

В третьей номинации конкурса – «лучшая непредвзятая публикация о конфликте, взвешенно отражающая предмет конфликта, позиции участвующих сторон, демонстрирующая преимущества ненасильственных способов разрешения конфликтов» призовые места были отданы следующим публикациям:

1-е место – Паэгле Наталья (Российская Федерация), публикация «Советский мексиканец» (журнал «Фотография и жизнь», ноябрь 2011 г.) за интервью с мексиканским фотографом, работавшим в Афганистане в ходе боевых действий, рассказывающим своими работами о том, что такое война.

2-е место – Долгов Вячеслав (Молдова), статья «Исламу НЕТ. Ислам ЕСТЬ» (газета «СП», май 2011 г.) за непредвзятое освещение событий вокруг регистрации новой религиозной общины в Молдове, за точное отражение позиций сторон, мнений жителей страны и экспертов, предоставление читателю возможности сложить собственное представление о событиях.

3-е место – Дзиццоева Алана (Российская Федерация), статья «Есть только одна национальность – ЧЕЛОВЕК!» (газета «Читинское обозрение», январь 2011 г.) за внимание к проблеме стереотипного восприятия своих же сограждан – жителей различных регионов одного государства, понимание того, что в конфликте принимают участие несколько сторон.

В 2011 г., проанализировав итоги I Международного конкурса публикаций им. Юрия Атамана, Организационный комитет Конкурса принял решение об учреждении специальной номинации для молодых авторов, пишущих о вопросах толерантности / нетерпимости.

В специальной номинации Конкурса – «лучшая публикация о толерантности, преодолении нетерпимости и отчуждения, написанная молодыми авторами (в возрасте от 14 лет)» премию получает Абдулхаиров Алим (Украина), заметка «Два берега одной реки» (газета «Ковчег», февраль-март 2011 г.). Автор привёл краткий и ёмкий пример того, что различия в национальности и происхождении не являются препятствием для построения крепкой и счастливой семьи, а различия между людьми возможно рассматривать как дополнительный ресурсдля построения общения и нахождения взаимопонимания.

Отсутствие первого призового места в первой номинации конкурса, ряд критических замечаний к некоторым работам дают основания говорить о том, что в медиапространстве наших стран ещё есть поле для деятельности. Мы надеемся, что все участники конкурса положительно воспримут наше предложение о сохранении взаимодействия. С вашего согласия мы рассчитываем включить вас в постоянно действующий список рассылки, в рамках которого будет распространяться информация о предстоящих инициативах нашей Сети в области преодоления ксенофобии и отчуждения.

Среди наших ближайших планов: создание специального сайта и форума, посвященных роли СМИ в решении этих важных социальных проблем, предоставление на ваш суд наиболее острых материалов или ситуаций, требующих ответственного ответа со стороны медиасообщества и другие акции.

Разумеется, мы рассчитываем на дальнейшее продолжение Международного конкурса имени Юрия Атамана на лучшую публикацию о толерантности, интеграции, взаимоуважении и взаимопонимании в обществе, размещённую в печатных и электронных СМИ Беларуси, Молдовы, России, Украины.

Всем вам, участвовавшим в конкурсе, занявшим и не занявшим призовые места, мы выражаем признательность и благодарность как за участие в конкурсе, так и за то, что вы поднимаете непростые вопросы, не замалчиваете существующие проблемы, за вашу гражданскую позицию, за неравнодушие, понимание социальной ответственности СМИ перед обществом, за ваше стремление разобраться в сложных социальных ситуациях, понять и непредвзято донести информацию обществу!

С уважением,

члены жюри Международного конкурса имени Юрия Атамана на лучшую публикацию о толерантности, интеграции, взаимоуважении и взаимопонимании в обществе, размещённую в печатных и электронных СМИ Республики Беларусь, Республики Молдова, Российской Федерации, Украины,

Предыстория конкурса:

Международный конкурс публикаций о толерантности, интеграции, взаимоуважении и взаимопонимании в обществе учреждён в память Юрия Атамана, человека, много сделавшего для построения мира и стабильности в Приднестровье, бессменного руководителя Объединённого Комитета по Примирению и Демократизации (JCDC), безвременно ушедшего в августе 2010 г. В 1992 г. во время тяжёлых и трагических событий, связанных с Приднестровским конфликтом, Юрий Атаман создал независимую, неправительственную общественную организацию JCDC (Объединенный Комитет по Примирению и Демократизации), объединив жителей на обоих берегах Днестра с целью восстановления утраченного доверия и взаимопонимания друг к другу.

Личностные качества и организаторские способности Юрия обеспечили несомненный успех деятельности организации, которой он руководил почти два десятка лет. Все эти годы JCDC стремился сохранить или развить контакты обеих сторон на различных уровнях, даже если политический диалог прекращался, продвигать интересы всех жителей региона.

Смерть Юрия Атамана – большая утрата для членов Восточно-Европейской Сети общественных миротворческих организаций Глобального Партнёрства по предотвращению вооружённых конфликтов (GPPAC), одним из основателей которой он являлся.

Проведение Международного конкурса публикаций имени Юрия Атамана является продолжением начатой им работы по укреплению мира и стабильности, формированию атмосферы доверия и взаимопонимания, сближению людей, разделённых конфликтом и его последствиями.

Анжі перемогла «АЗ» , але російський футбол програв…

За відпочинком і святкуваннями Дня незалежності України ми якось випустили одну з дражливих тем, які ми регулярно піднімаємо на сторінках клубного блогу. Це тема футбольних фанів. І ось прикра інформація з преси та інтернету знову повернула нас до цього неприємного явища – жорстоких битв  фанів та їх нацистської поведінки. Фабула подій була така . Як пише сайт  ntv.ru , після матчу Ліги Європи між махачкалінський "Анжі" і нідерландським "АЗ", який відбувся 23 серпня в Москві, відбулися зіткнення між групою підтримки дагестанської команди і столичними фанатами. Про потерпілих відомостей немає, проте очевидці стверджують, що в метро були помітні сліди крові.

Повідомлення з місця подій передав кореспондент радіостанції "Ехо Москви". За його словами, бійки відбувалися на станціях "Чисті ставки" і "Луб'янка". З боку столичних фанатів в них взяли участь близько сотні осіб, про чисельність підтримували дагестанському команду даних немає.

Надходять відомості і про те, що зіткнення між фанатами продовжилися в інших частинах міста: за неофіційними даними, одна бійка відбулася на трасі М7 (Горьковское шосе), інша - в Зеленограді.

Неспокійно пройшов і сам матч. Спроби поліції запобігти протистояння на самому стадіоні також виявилися безуспішними. Окремі групи вболівальників фактично підтримували голландський клуб, на протязі всього матчу ображаючи фанатів з Дагестану і саму команду. Расистські вигуки (в тому числі на адресу африканців-членів команди "Анжі") тривали майже годину. У другому таймі хулігани спробували зірвати гру, закидавши поле петардами. Арбітр з Греції зупинив матч, але через деякий час поєдинок був продовжений.

Проведення ігор в столиці Дагестану заборонено рішенням УЄФА від 30 червня цього року у зв'язку з неможливістю забезпечити в місті безпеку іноземних вболівальників. З цієї причини матч кавказької команди в єврокубку був перенесений до Москви, чим скористалися агресивно налаштовані вболівальники.

Нехай андреналінозалежні підлітки собі випускають пару у цей середньовічний спосіб, бо не вистачає інтелекту мужніти цивілізованими  методами. Але наступна інфо вже виходить на рівень грубого порушення прав людини.

Напередодні відбулася масштабна бійка вболівальників і в Пітері. У середу в Петербурзі більше 50 чоловік напали на відвідувачів "Макдональдса". Масову бійку могли влаштувати фанати "Зеніту" і "Анжі". Такої версії дотримуються в Слідчому комітеті.

Як повідомляє "Фонтанка" з посиланням на очевидців, близько 21.30, з дворів на перетині Московського проспекту і Алтайській вулиці вискочила група молодих людей, у спортивному одязі, і з капюшонами, натягнутими на обличчя. Вони без пояснення причин накинулися на відвідувачів відкритого кафе "Макдональдса" і почали їх бити. Хтось кинув димову шашку. Була пошкоджена скляна вітрина. В результаті постраждали двоє жителів Дагестану.
Один з потерпілих знаходиться в реанімації, його стан оцінюють як стабільно важкий. Другий потерпілий був переведений в нейрохірургічне відділення - його життю нічого не загрожує. Вже затримано 6 осіб. Усі вони жителі Петербурга.

Журналіст Ях'я Керов з Махачкали з друзями з "Дикої дивізії" - фанатської організації дагестанського футбольного клубу - постраждав при нападі пітерських фанатів у McDonalds.
Ях'я приїхав до Петербурга на кілька днів, щоб помилуватися пам'ятками Північної столиці і заодно поєднати роботу з відпусткою - заскочити з Пітера до Москви на матч "Анжи" з АЗ "Алкмар" разом з фанатами "Дикої дивізії".

Ях'я з уболівальниками чекали відправлення автобуса біля кафе, їх було всього чоловік 15.
- Раптом я почув, як хтось із наших крикнув: "розбігаються!", - Продовжує журналіст. - Озирнувся й побачив недалеко від нас, в арці одного з будинків, збирається величезний натовп молодих людей - коротко стрижені, одягнені непримітно. Молоді - від 16 років до 23. І раптом вони рвонули в нашу сторону.

Фанати "Анжі" кинулися в різні боки, Керов не зміг відразу зорієнтуватися.
- Я побіг, почув кроки позаду і крик: «Віддай рюкзак", - продовжує журналіст. - Хтось наздогнав мене, відібрав рюкзак, я кинувся навздогін, щоб повернути. Ми впали і стали боротися. Тут підбігли ще кілька людей і почали бити мене до тих пір, поки не втратив свідомість. Отямився Ях'я вже в лікарні з травмою голови та численними синцями.

Тим часом відповідальність за бійку в Петербурзі взяли на себе представники "ультрас" "Зеніта" з фанатського угруповання "Змії" (Snake city firm). Цю "фірму" можна сміливо назвати однією з найбільш юних в країні. Середній вік її учасників - 17-19 років. Найчастіше їх можна побачити на виїзних матчах в Москві.

У міському управлінні МВС відрапортували, що «вдалося запобігти заворушення в метро і в центрі міста, проте зафіксовано кілька локальних бійок». Про постраждалих не повідомили, звісно.

Відзначимо, що протистояння між клубами з Москви і Санкт-Петербурга і командами з Кавказу триває вже не перший рік. Команди з Махачкали, Грозного і Нальчика скаржаться, що на столичних стадіонах їх постійно ображають. Однак і на Північному Кавказі ситуація далека від ідеалу.

У Кабардино-Балкарії, наприклад, гостей з Москви кілька разів прямо на стадіоні закидали камінням. У Дагестані дійшло до того, що після вакханалії, яку влаштували фанати «Анжи» два роки тому, уболівальників «Спартака» довелося евакуювати ОМОНу, що, правда, не вберегло їх від обстрілу вже на шосе неподалік від Махачкали.

І хоча влада Москви і Росії в цілому не визнають наявність національної складової – міжетнічного конфлікту у діях фанів, коменти на неформальних сайтах самих фанів розповідають протилежне, причому з обох боків.

І ще одна нотка в підтримку російського футболу, яка прозвучала з вуст російського журналіста Олександра Чистякова  (http://www.soccer.ru/articles/310322.shtml): «А якщо панове футбольні функціонери все ж  дотримуватимуться своєї недалекоглядної позиції, то нехай будуть, принаймні, послідовними: якщо не можна грати в Дагестані, який нічим ще не завинив, то чому можна в Стамбулі, де закидають автобуси з вболівальниками каменями і пляшками із запальною сумішшю ? І так - обстановка в Туреччині в цілому теж не дуже спокійна. От там дійсно була б  загроза людським життям - явна й збережена на відео, але "Фенербахче" і "Галатасарай" продовжать грати вдома, як ні в чому не бувало. То про яку принциповість тоді можна вести мову, якщо одні й ті ж стандарти працюють по-різному? "Анжі" вийшов в Лігу Європи, буде три домашні матчі з цікавими європейськими суперниками, не хотілося б, щоб це свято пройшло повз Махачкали, а команда залишилася без підтримки. Футбол - він же без кордонів.»

А завершити статтю хочеться  словами чудового футболіста Самюеля Ето'О, капітана «Анжи»: «Футбол гарний і чистий. Знайте, що ви, вболівальники, є частиною тієї ж родини, до якої належимо й ми, футболісти, а також і ви, журналісти. Ми потребуємо вас, і нам важливо, щоб футбол залишався чистим явищем, а матчі проходили у здорової обстановці. Невелика бійка може призвести до чиєїсь загибелі» http://www.ntv.ru/novosti/325638/#ixzz25aEzaKl5).  Людина каже справу! Але комусь вигідна ця ситуація, вони і далі провокуватимуть хлопців з «ультрас» на постійний шовіністичний фон навколо футболу у Росії, на жаль…

▐

С.Хараху

Чи був Львів расистським під час Євро. Відповідь британським ЗМІ

Евро2012 ось вже закінчилось. Все вертається в своє звичне русло. Ще недавно в центрі Львова можна  було зустрітись і поспілкуватися з багатьма  туристами з Європи (чим я, власне, й займався), а зараз вже не почути інакшу мову, крім як рідної і російської. Вже не побачити скажених данських фанатів, які так палко вболівали за свою країну. Тобто, немає вже тої атмосфери, яка вирувала в період матчів в нашому місті. Свято завершилось…

  Хотілось б думати про Євро тільки позитивно, але якось не дуже виходить це робити. Так, по підсумках свого моніторингу може сказати, що іноземцям тут сподобалось, ознак расизму зауважили тільки декілька людей, і то це було не дуже серйозно. Але проблема значно глибша. Наприклад, думаю, що всі чули про спробу британських ЗМІ дискредитувати нашу країну і, як ми переконались, у них це майже вийшло, щоправда тільки в межах Британії. І, звичайно, куди ж без політики, адже футбол просто напряму з нею зв’язаний, ну принаймні таке враження складається. Лідери європейських країн, звичайно не всі, а деякі, відверто бойкотували цей чемпіонат, бо він проводився в країні, де посадили лідера опозиції, де відбувається „бєспрєдєл”. І після цього ми хочемо футболу без політики, але, нажаль, ні в Україні, ні в Європі не завжди відрізняють поняття „політика” і „спорт”. Ну а те, що сталось в Польщі (битви фанів під час  «руського маршу»), ніхто не очікував – скоріш вже в Україні, ніж в демократичній європейській країні.

  Звичайно, не все так погано: в українських містах чемпіонат проводився на достойному рівні, майже без ексцесів, принаймні так вважають іноземці. Репутація нашого міста в очах Європи, на мою думку, безперечно покращилась.

Коротко про наш проект. Він мав назву «Моніторинг расової дискримінації та ксенофобії під час проведення Євро 2012 у Львові».

В ньому взяли участь у якості волонтерів більшість членів львівського Клубу толерантності. Моя участь полягала у спілкуванні англійською мовою з іноземцями у фанзоні і просто на вулицях Львова з метою зафіксувати свідчення респондентів в руслі проблематики нашого проекту. Загалом мені вдалось поспілкуватись з 20 іноземцями (в т.ч. це були і групи від 3-х і більше чоловік) з Польщі, Данії, Німеччини, Португалії, Нідерландів, Швеції, ПАР, США, Великобританії,  Італії, Ірландії.

З проявів ксенофобії та расизму окремі респонденти зауважили хіба графіті на стінах та поодинокі випадки «вітання» львівських вболівальників в адресу німецьких фанів на кшталт нацистських вітань (так звані «зіги»). Жодного негативного враження! Всі випадки расизму чи ксенофобії іноземці лише «чули від інших або від ЗМІ». Кілька респондентів зауважили при цьому, що треба менше довіряти ЗМІ. Один респондент ствердно відповів, що расизм присутній у  Львові, проте не зміг навести жодного типового випадку.

В підсумку хочу сказати про ту частину у спілкуванні з іноземцями, яка не відноситься до теми моніторингу расизму і ксенофобії, але сподобалась мені найбільше. Це абсолютне захоплення або позитивні відгуки про наше місто. І, коли співрозмовники ще ставили Львів вище за Київ, Донецьк, Харків у плані організації прийому гостей, це додавало мені причин ще більше пишатись рідним містом.

Левко Хараху

Пора відмити не тільки Сковороду!

Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна і війна.
Непорочність — ось тобі броня,
А невинність — крем'яна стіна.
Щит, меч і шолом — буде тобі Бог.

Г.Сковорода

Після мітингу протесту проти прийняття закону «Про мову», коли всім українцям показали, хто у хаті господар, я проходив Контрактовою площею повз пам’ятник Григорію Сковороді. Те що ця постать для українців, особливо інтелектуалів, є непересічною, не потрібно розповідати. Але той факт, що його «миють» студенти-випускники Києво-Могилянської академії, відомий мабуть не всім. Як сказав під час вступного слова до цього перфоменсу Президент Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт, треба відмити Сковороду, щоб його ідеї доходили свіжими до українського люду, щось в такому дусі. Все виглядало гамірно, по-молодіжному. Актори-аматори рухались на ходулях та свистіли у суддівські свистки. А поруч стояли студенти у чорних мантіях, яких фотографували батьки, рідні і друзі. Сподіваюсь, що цей символічний акт миття Сковороди стане своєрідним дороговказом молодим спеціалістам, що чистота думок та незамулений погляд на процеси, які розвиваються у «покращеній до нє могу» Україні, дозволить врешті-решт щось дійсно покращити у майбутньому. Інакше прийдеться ходити босоніж як Григорій Савич.

Цей пам’ятник став одним з незамінних атрибутів Києво-Могилянської академії. У студентів навіть є така традиція - щорічно мити пам'ятник на день академії, який святкується 14 жовтня. Ця добра, символічна акція так й називається "чистий Сковорода". Також щороку у червні в день вручення дипломів на голову Сковороді одягають бонет - чорну шапочку випускників. Існує ще й така традиція, що перед сесією треба потриматися за взуття філософа, щоб викладач поставив гарну оцінку. Тому там встановили веб-камери для обліку тих, хто прийшов потриматись (жарт). Сквер, в якому стоїть пам'ятник Сковороді, - це по-справжньому культове місце для студентів та випускників Могилянки, пишуть у мережі. Я постояв, подивився на цю чудасію. Звісно це щось на грані флеш-мобів та шоу. Але, що ж не зробиш для грамотного піару. Пробачимо це Могилянці, яка не тільки такими акціями прославлена, але й високим рівнем навчального процесу, що більш важливо. Та й настрій у мене піднявся після звістки, що опозиція не змогла запобігти голосуванню зранку.

А тепер про ранкові події. Всі мітинги, протести, пікетування перетворюються на технологічні шоу-баталії, коли люди приходять і стоять за гроші (в підтримку регіонів), коли шоумени кричать гасла, а провокатори штовхають людей та спецназівців. Львівська група була доволі чисельною. Я знайомих нарахував з 30 осіб. Але ми говорили між собою про те, що якби вийшло хоча б 1% киян, то ситуація була б іншою. А це – 30 тисяч люду! Оце був би мітинг. А так було десь до 5000 народу. Найбільше мені сподобались два моменти під час цих акцій. Перший, коли ми пішли з колонною до кабміну. Кілька друзів вирішили глянути на Дніпро. Ми підійшли до парапету оглядового майданчика… і заматюкались. Вперше побачили вживу вертолітний майданчик янека! Я зрозумів, що до дій чи процесів, на які можу дивитись дуже довго (ну, типу «вогонь», «коли хтось працює» і т.п.), добавився ще один процес – повільне гойдання янучари-власника цього майданчика на березі десь у брюховицькому лісі.

Другий епізод був просто класний! Нам, львів’янам! (тут я роздуваю свої патріотичні щоки), розказувала якась російськомовна киянка поважного віку про те, які регіонали дебіли, про шкідливість цього закону і про те, як правильно ми робимо. Коли ж я спитався, чому то вона така свідома не вивчила українську мову, а послуговується «язиком», вона відразу визнала себе продуктом совіцького агітпропу. Що дуже винятково для людей старшого покоління. Всі моменти та окремі мої фото можна глянути на фейсбуці на моїй сторінці, а відео про оголошення безстрокової акції проти прийняття антиконституційного закону «Про мову»  тут http://www.youtube.com/watch?v=L47D4rdrFvA

Влада діє жорстко, технологічно, суне наче танк по дорозі. Вони приймають закони, які хочуть. Скупили всі суди, навіть Конституційний. Бізнес опозиції загнали під плінтус, корупція сягнула небачених меж. Можна говорити про дії і брутальність української влади. І тут знову навожу слова Сковороди:

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...

Хочеться, щоб ці слова собі запам’ятав кожний, хто прагне потрапити від опозиції до Парламенту, кожний хто чесно протистоїть владі, а не заробляє собі бали до виборів. І хоча слова про «страшну її сталь» Григорій Сковорода промовив до смерті, я закликав би громадян нашої держави, які ще мають совість, сміливо дивитись у майбутнє. А там ще не один бій за мову, за Україну, за Націю! І відмивати прийдеться не тільки один пам’ятник!

 С. Хараху

На горбу простих українців влада розраховує отримати дивіденди від Євро-2012

Залишилось майже 7 днів до відкриття Євро-2012 у Варшаві. Багато цікавого та важливого з точки зору не тільки спортивного свята, але і з погляду на життя України в цілому, можна побачити на сцені чемпіонату та за його лаштунками.  Почну з цікавого. В блогах гуляють статті і коменти, де назва футбольного свята просто тішить – Воре 2012! Простим переставлянням букв відкривається прямо таки сакральний зміст цієї назви. Візьмемо найкоштовніші у Європі аеропорти та футбольні арени. Як колишній будівельник, скажу, що складання кошторисів будівельних об’єктів підвищеної складності (4 або 5-ї) та особливих вимог щодо безпеки має кілька переваг, ніж «складання» ціни ремонту, наприклад, дороги. Чому наші нові аеровокзали (приміщення) ледь не вдвічі дорожчі за аналогічні у Європі (див. http://www.dw.de/dw/article/0,,15981102,00.html)? Тому що я на кожному мільйоні міг би «заховати», як спеціаліст, до 20% від реальної вартості. Адже складні архітектурні форми з використанням різноманітних технологій та механізмів перевірити (в плані їх вартості) може лише ну дуже фаховий інспектор з фіскальних органів. А їх там нема! Скільки ховають прорегіоналівські будівничі спортивних об’єктів мені не відомо. Але досвід показує, що чимало і значно більше ніж навіть 35%. Звідси виходить – чим більший об’єкт, тим легше вкрасти відразу і багато. Воістину Воре 2012!

Але мова не про це.

Для всіх мешканців приймаючих міст Євро стало якимось лихом. Не буду говорити про Київ, Харків та  Донецьк. Розповім про свої та своїх друзів відчуття та спостереження у моєму рідному Львові.

Найголовніше, що торкалось мене безпосередньо, так це цьогорічні зміни у всіх навчальних програмах всіх навчальних закладів. Зміни ці за «старовинною» традицією пострадянської держави звісно ж у гірший бік. Про це не говорять та не пишуть, бо всіх хвилює кримінальний план фінансових махінацій під час «дерібану» мільярдів, виділених на підготовку до Євро. А цей бік медалі настільки очевидний та глобально злочинний, що обговорювати його – це звинувачувати самих себе. Це на рівні не якогось там тимчасового Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012-го року з футболу чи ще якоїсь структури. Це – МОН (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту), до речі під крилом якого і виростають українські футболісти всіх футбольних команд. Почнемо по-порядку. По-перше, якість «стиснутого» навчального матеріалу – це як притиснуте яблуко: їсти можна, але смаку вже такого не матиме. Так й з інформацію-навчальним матеріалом. Його не можливо стиснути, просто треба буде щось не розповісти, чогось не пояснити дітям. "Скажіть, ну яке відношення до Євро має сільський школяр в провінції, з того ж Уманського району? – питає Яременко, директор однієї з українських гімназій. – Та ніякого. Зате на місяць учнів обділили." А перенесення зовнішнього незалежного оцінювання? Це примус всіх випускників у стислий термін завершити навчання у школі та аврально здавати складні іспити. І все заради спорту і здоров’я людства? Якби ж то. Десятки тисяч учнів через скорочення періодів між іспитами не оминуть перебування у стресовому стані і не зможуть адекватно скласти ЗНО. Я, приймаючи державну підсумкову атестацію кілька днів тому,  дивувався, як  могли деякі відмінники так погано відповісти на питання у білеті. Що ж це є з точки зору не чиновників від освіти, які висловлюються так: «Безумов­но, навантаження на вчителів, учнів збільшується, але ми му­симо сприяти державі у про­веденні такого важливого тур­ніру, як Євро», а  з точки зору правозахисників. Це порушення права на освіту, порушення державою, яке посилюється ще й фізичною шкодою для здоров’я дітей (стреси).
Ще один кричущий факт мені нагадав мій товариш по роботі, вже коли стаття була написана. Почну здалеку. Якщо хтось не знає, то спецназ міліції тренують на ув'язнених. Як навчити розганяти демонстрації чи бунти у в'язницях? Тільки безпосередньо в реальних умовах! І цей метод навчання спецназу у в'язницях на тих, хто не має жодного права та не зможе поскаржитись нікому, був винайдений як "навчальна методика" ще в совдепії. Але Союз не вмер! Як навчити наші служби охороняти іноземних туристів під час матчів? Як перевірити готовність всіх служб до забезпечення безпеки на стадіонах? Влада згадала вищеописані методики. А хто у нас безправний у суспільстві? "Ага!" - сказав якийсь там чиновник у Києві, - "Подать сюда освіту з її дєткамі!". І пішли відділи освіти у Львові поширювати примусово-безкоштовні квитки на стадіон "Арена-Львів". Уявляєте, у ринковому суспільстві роздають безкоштовні квитки десятками тисяч! На стадіоні проводять дитячі матчі шкільної футбольної ліги. Просто замилування від владного альтруїзму. Ідіть вчителі, ведіть учнів, але за квотою! На мою гімназію виділили аж 40 квитків. Добре! Пішли кілька вчителів, діти. А перед стадіоном ще пилюка куриться, та ідуть роботи на під'їзних шляхах. Іти пішки лісом, полем, через бараки і будівельні риштування, через якісь гаражі. Бо так ідуть тисячі людей на стадіон! Приходимо, а там замість одного матчу, оголошеного владою ("Металург" - ФК "Львів"), грають якісь шкільні команди! Вже на стадіоні ми, вчителі, зрозуміли, що нас ошукали, обдурили. До честі наших гімназистів, вони ще в соцмережах взнали про цей "кидок" влади і майже ніхто не прийшов. Молодці. А заклопотані вчителі побули там 20 хвилин, зрозуміли, що на нас вчаться всі - від медиків до прибиральників з волонтерами Євро-2012. І пішли з того роздратування пити пиво у "Ашан". Такі ось у влади тренування! Ну, не іноземців ж зганяти для тренувань. Є безправні учні і терплячі вчителі....
 Що далі? А далі відсутність громадського обурення.

Постійна адреса фото:

 http://sportanalytic.com/euro2012-novyny-football/evro-2012_-prevyu902.html

Наступне торкається студентів. Проблеми вищої школи, як каже чиновник з Києва виглядають так: «…програма має бути виконана в повному об­сязі, але в більш стислі тер­міни, — розповідає заступник директора Департаменту вищої освіти МОНмолодьспорту Юрій Коровайченко. — Це, звичайно, не позначиться на якості освіти, але все-таки створить наванта­ження на студентів і викладачів…». А «вбухані» гроші у ремонт гуртожитків з відкатами ректорам. А заплачені ж були студентами кошти за навчання за повний курс, а не скорочений. Щось не чув я про повернення коштів за скорочений термін семестрів ВНЗ студентам, що навчаються на комерційній основі! Я не кажу про тих студентів-сиріт з дитячих будинків, яким нема куди втекти з гуртожитків від футбольних вболівальників, яких поселять до гуртожитків. Хочеться співати пісню Т.Петриненка «Україна»  з переробленим куплетом:

Україно, Україно,

Після далечі доріг

М’яч футбольний біло-синій

Я кладу тобі до ніг!

Складається враження, що я не люблю спорт, не бажаю здоров’я нашим молодим поколінням і т.д. і т.п. Якщо вишикувати в рядок Суркіса, Колеснікова, Азарова з Ахмєтовим, десь збоку притулити Януковича, то будь-хто скаже, подивившись у вічі тим, хто відповідає за проведення Євро, прошу пробачення, назву своїми іменами, Воре-2012, що їм на здоров’я української нації глибоко начхати, якщо не гірше. «Ніякого здоров’я, тільки бізнес» - так говорив той, хто надав футболу широку дорогу. Це, звісно, жарт. А попереднє речення – чиста правда і «базар реальний». Для підтвердження свого шанобливого і принципового ставлення до спорту пропоную переглянути відеоролик на моїй сторінці у фейсбуці за цим посиланням http://www.facebook.com/usspu.kharakhu.
 До речі, всі мої травми колін на стадіонах, які мені "закрили" футбол як гру, - це від моєї фанатичної любові до спорту та змагальності.

Тепер про іншу проблему маленької людини перед його величчю Воре-2012!  Транспортна проблема у стародавньому місті Львові загострилась як ніколи. Вона була завжди, але майже стихійний розвиток приватного бізнесу у сфері громадського транспорту, керуючись ринковими механізмами щільності пасажиропотоку та розмірами прибутку, встановив достатній баланс між якістю послуг та ціною перевезення пасажирів. Після реформи транспортної системи у Львові у січні цього року, яка має свої преваги, стихійний бізнес став зарегульованим механізмом заробітку коштів одними в збиток іншим приватним структурам, які надають послуги у сфері транспортних послуг населенню.

Для мене (і це приємне виключення) час добирання до роботи не змінився, якість же значно погіршилась – інтервал руху маршрутних таксі зменшився, пасажири у салон набиваються наче оселедці у бочці, кількість стояння у корках збільшилась, проїзд з одного кінця міста у інший тепер треба робити, щоб доїхати швидше, двома автобусами. Тимчасовим і вельми неприємним явищем було й погіршення стану доріг, адже проїзд здійснювався в об’їзд магістралей, які ремонтувались впродовж всієї підготовки до Євро. А другорядні вулиці – це повний аут у плані якості дорожнього покриття!

Гарний ремонт магістральних вулиць всі визнають. Але й тут монета має два боки. Друга сторона – це виконавець робіт у Львові. Мова піде про фірму «Онур». Я не буду багато розповідати про якість роботи та перипетії з оплатою їм виконаних об’ємів робіт. Мене цікавило завжди, невже туркам-робочим вигідно їхати на Україну працювати. І ось ця інформація розставила всі крапки над Ї. http://zik.ua/ua/news/2012/03/30/340128 

http://galinfo.com.ua/news/111039.html

Я люблю футбол, але не люблю, коли за рахунок українців хтось з олігархів «любить» свій народ неприроднім способом…

С.Хараху