25 листопада 2012 року Аеробус
320 відірвався від сонної жулянської бетонки та поніс своїх пасажирів на
південний схід від Києва. Ми, міжнаціональна група 5 чоловік,
сиділи поруч вздовж правого боку авіалайнера, який здійснював переліт за
маршрутом Київ-Кутаїсі. Зліва скрізь ілюмінатори починав рожевіти небокрай.
Так починалась подорож
українських «аргонавтів» за золотим руном толерантності до берегів гостинної
Грузії. Ми почали етап практичної реалізації проекту міжнародного дитячого
табору «Джерела толерантності – Кавказ 2012».
 |
| Джамбул з дітьми української групи на екскурсії |
Нашим першим гідом по Грузії
стала чудова людина, справжній нащадок славних кавказьких родів з незвичним для
слов’янського вуха іменем Джамбул. До речі ми зустріли на Кавказі ще безліч
імен – цікавих та незвичних для нашої делегації. А Джамбулу ми висловлюємо велику
вдячність, бо він не тільки показав нам уславлений еталон кавказької гостинності, але і
забезпечив організаційну підтримку нашої групи та групи дітей з України, які
прилетіли до Кутаїсі за кілька днів потому.
Кутаїсі запам’яталось мені дорогою від аеровокзалу та невідомими
мені спочатку деревами з оранжевими плодами на гілках, які нам пояснили
називаються хурма, бо ми думали, що це відомі грузинські мандарини. Саме в
Кутаїсі ми попали на справжнє грузинське застілля для… підлітків. Бо ввечері
після невеликої екскурсії національними куточками міста нам порекомендували
повечеряти національними блюдами у невеликому ресторанчику, де поруч з нашим столиком
підлітки «гуляли» день народження хлопця років 13-14. Поляну йому накрив
дідусь. І це відбувалось настільки по-домашньому та з місцевим колоритом –
танцями, співами, тостами, що ми також вирішили зробити подарунок як
іноземці. Наша українська пісня стала
невеличким але незабутнім сюрпризом юному грузину та його гостям. Дідусь, який
єдиний зміг з нами поговорити російською мовою, підніс нам з кавказькою щирістю
глечик грузинського домашнього вина. А смачні хінкалі та хачапурі замість хліба
виявились чудовою закускою до виноградного напою, подарованого колоритним
дідусем-грузином.
Кутаїсі виявився містом
контрастів. Першим з них були шикарні магістральні автостради та похилені
напівзруйновані парканчики бідних приватних грузинських осель обабіч траси, які
огороджували давно не ремонтовані житлові будиночки. Наступним контрастом виявилось будівництво, на яке нас завіз
Джамбул. Як колишній будівельник я не зміг побачити з фасаду приміщення жодної
придатної для нашого поселення кімнати. Але не все так просто у Грузії, і не
тільки у цьому випадку. Грузія принесла нам багато сюрпризів! Пройшовши крізь
арочний прохід під будівельними риштуваннями, ми з своїми валізами вийшли до
внутрішнього дворику. І, диво, тильна сторона цього готельчику була наче
освітлена сторона Місяцю – світла, чиста, комфортна і …. 4-поверхова. Хоча з
фасаду було видно лише 2 поверхи. Секрет був у тому, що будинок нашого готелю
знаходився на доволі стрімкому схилі однієї з гір в межах міста, і чотири поверхи
вибудувались вниз по схилу.
Ще було кілька цікавих моментів,
які прийнято називати першим враженням від країни. Бо якщо людина готова до
прийняття нового і змогла приглушила власні стереотипи або якісь віртуальні
уявлення про Грузію, ці перші дні є наріжними камінчиками у формуванні її
образу, тим, як вона залишиться у пам’яті назавжди. Ну, ось хоча б смішний
випадок у перший день з англійською мовою грузин. У кафе хтось з нас замовив
каву «Лате». Хтось випив своє «Еспресо», я смакував гарячим шоколадом, а «Лате»
не несуть. Ми питаємось один в одного, хто замовив стакан води? Ніхто не
замовляв. Кличемо молоденьку офіціантку, питаємось англійською, чому не несуть
«Лате» і чого це принесли воду. Чуємо у відповідь: «Так ви ж замовили воду
(анл. «water»)! А ви хотіли «Лате» (англ. «Late»)?» Тут ми зрозуміли, що
українська англійська та грузинська англійська – це різні мови. Звісно, це
жарт! Але мовні проблеми все ж виникали, особливо з місцевою молоддю.
Ще одним контрастом не давнього
міста, а сучасного Кутаїсі-сіті, були враження від занедбаного вкрай та
гнітючого своєю антисанітарією кутаїського автовокзалу та типового за своїми
стандартами фаст-фуду «Макдональдс» через дорогу. Прямо таки як Гарлем і
Бродвей!
Але найбільше нас вразили доглянуті
сакральні споруди Кутаїсі, куди нас завіз і Джамбул, і Гігі – грузин
єврейського походження. Незабутнім була й подорож до печер Прометея, які
знаходяться за 40 хвилин їзди авто від Кутаїсі.
 |
| Чекаємо на гостей |
Перший день завершився у стилі
«комунікативний хай-тек». На веранді готельчику з чудовим виглядом на нічне
місто у теплу вечірню погоду вийшли… 5 ноутбуків і почали розмову з іншими
ноутбуками по всьому світу. І лише пізніше, коли ноутбуки стомились
спілкуватись, їх власники змогли поділитись враженнями, милуючись нічним
Кутаїсі і смакуючи подарованим у аеропорту вином.
Уже на другий день після кілька
годин приємних подорожей з Джамбулом, який не тільки вивіз нас за місто, але й
показав пам’ятник чорнобильцям-ліквідаторам, місцеву організацію яких він
очолює, та запросив до себе додому на келих власноруч виготовленого вина, ми
виїхали до Бакуріані – невеличкого гірськолижного курорту у однойменному
гірському селі . Цей курорт знаходиться кілометрів за сто від Кутаїсі та
120 км. не доїжджаючи до Тбілісі. Так
починалось наше перебування та праця у Грузії!
 | |
| Камікадзе - це не грузинське прізвище!Це вожаті-смертники на семінарі готуються до невідомого |
Робота табору починається з
семінару вихователів. Три дні ми, задіяні у програму занять та тренінгів, провели
у готелі «Еуріка», де потім жили і діти-учасники табору. З нами працювали
чудові люди, яких більшість вже знала давно: Й.Зісельс, В.Шинкаренко, А.
Ленчовська, К.Крейдерман, О. Делеменчук, М.Гринберг. Найбільше ж цікавим для
мене, як для людини з досвідом семінарів, тренінгів та тривалих педагогічних
«знущань» над собою, стала жива бібліотека з Книгою (навмисно пишу з великої
букви) в двох томах під назвою «47 років дружби». Ну, якщо хтось читав «10 тис.
льє під водою», то «47 років…» видалась мені значно цікавішою. Двоє друзів –
Йосип і В’ячеслав, їх історії, їх досвід дружби, ба навіть їх спосіб дружби! Це
було слухати цікаво і повчально. Прекрасними книгами були і інші нові для нас
люди – грузинка Тамар – директор табору і її розповідь про Америку, осетин
Махо і його доля, українка Валентина і
її грузинська любов. Шкодую, що не потрапив на інші книги – така методична
задумка керівників семінару. Проте їх я «прочитав» пізніше під час спільної
праці над проектом.
 |
| Трохи недосолена - прискіплива оцінка паляниці фахівцями... |
Саме під час семінару був
цікавий епізод у пізнанні менталітету кавказьких народів. Пізно увечері вертаючись з занять у холі мене
зустрів давній товариш осетин за походженням Георгій. Він і запросив до
невеликого гурту кавказців, які розмістились в куточку біля імпровізованого
застілля. Тут я «познайомився» з чачею та почув аматорське грузинське
багатоголосся. Треба було побачити уважність, з якою слухали грузини та осетини
народний український спів, який звучав алаверди кавказьким пісням. І Джамбулат
– обдарований грузин, який був і вправним хореографом табору, промовцем поетичних
тостів і навіть співаком, підтягував мені непередаваним горловим способом, не
розуміючи ні слова з тексту української
пісні. Поступово до нашого акапельного колективу підтягувались все більше і
більше любителів простого, щирого та традиційного спілкування з елементами
кавказького застілля з тостами, піснями та іншими атрибутами подібного
неформального спілкування по-кавказькі.
Окремо хочеться розповісти про
Бакуріані і непередавану красу Кавказьких гір. Те, що я зміг побачити в цьому
невеличкому курортному містечку під горою, яка в перекладі з грузинської
називається Граційна або Велична і вище за Говерлу на 39 м., звісно не дасть
всієї об’єктивної інформації. Але, знову такі, мої перші враження є доволі
приємними. Як виявилось, місцеві мешканці як і учасники семінару встають
пізніше, ніж я звик в Україні. Тому до сніданку я мав досить часу, щоб погуляти
обладнаними заасфальтованими стежками на схилах найближчої до нашого готелю
гори. Як з’ясувалось, тими стежками любив їздити і сам великий вождь народів Сталін.
До речі, нам не показали це місце, але в цьому містечку продається за 16
мільйонів доларів комплекс – резиденція цього комуністичного божка. І я не
дивуюсь, бо тут місця справді гарні і клімат дійсно курортний. Коли я
прогулювався, то сонце ще не піднімалось над хребтами, і було по-осінньому
свіжо. Але перед 9 годиною, коли треба було вертатись на сніданок, піднімалось
сонечко. І ставало так тепло, що я знімав одяг і нашу фірмову майку «Джерел
толерантності», щоб позагоряти дорогою, вкритою жовто-гарячим опалим
листям. Серед дерев на схилах, які ще не скинули жовте листя, росли де-не-де
високі зарості папороті. Мирно паслись корови, здивовано брехали кавказькі
вівчарки. Погода стояла така, як у
центральній Україні у вересні. Правда, за тиждень вона погіршилась, бо до зими
залишився місяць.
 |
| На відкритті українського дня українці в усій красі! |
Продуктивні дні семінару
завершилися приїздом учасників, і наша згуртована команда вихователів розпочала
щоденну та наполегливу працю з формування з дітей у наших загонах товариських
та братніх стосунків. Про роботу табору широко висвітлено у фото та відео
звітах з кожного національного дня табору на сайті http://www.tolerspace.org.ua/ . Однак
з усього швидкого плину подій табірного життя, я виніс кілька цікавих мені моментів.
Почну з важливості фахового менеджменту та високої відповідальність дорослих,
бо це в такий короткий час життя табору проявляється з особливою чіткістю.
Сховати своє особисте до найнижчого рівня, пожертвувати ним заради ефективних
дій як члена колективу не всім було по-плечу.
Наступним, за чим цікаво було спостерігати, – це якийсь «загострений
патріотизм» кавказьких народів, який, здавалось, мені, галичанину, не повинен
бути чимось дивним. Але я знаходжусь під враженням. І це вилилось у тост, який
я написав від української громади в дарунок грузинським друзям російською
мовою, бо українською вони б не зрозуміли:
Мы пролетели тыщи километров,
Чтоб в эту нам попасть страну.
И среди гор и утренних рассветов
Понял я истину одну.
Мы все до удивления различны,
Но есть у нас и общие черты.
И, как бы это не было привычно,
О мире, я прошу, послушай ты.
Есть мир в себе,
А есть и мир снаружи.
О мире просим мы в мольбе.
Есть мир и в отраженье лужи,
И в птичьем он лежит гнезде
Но мы на редкость чудны,
Скажу о людях толерантно я.
Поступки наши к пониманью трудны
Когда вокруг идет война…
Я поднимаю свой бокал,
друзья-грузины,
Чтобы не нарушали тишину
Взорвавшиеся под ногами мины
Чтоб горе не вошло в страну.
Чтоб Грузия жила в достатке,
А этого без мира не достичь.
Чтоб детям раздавали шоколадки,
Вместо того чтоб за проступки
бить .
Чтоб мир ваш не нарушила гордыня,
И каждый это четко понимал.
И каждый вашим другом стал
отныне,
Кто помыслы войной не запятнал!
Тост написаний у віршах, бо на
занятті, яке називалось «Інститут тостів», нам керівник «інституту» гарний
грузинський юнак з українськими коріннями Георгій розповів про високу ступінь
майстерності говорити тости віршами. Саме він став мотиватором написання цього
тосту.
Говорячи про українські коріння,
трохи з сумом слухав слова і місцевих представників української громади, і
дітей, в чиїх жилах поєднались дві крові – грузинська і українська, про
проблеми української школи у Тбілісі, яка по багатьом причинам припинила свою
роботу. І аналізуючи, ці причини та враховуючи політичні процеси і у нас і у
грузин, з гіркотою мушу констатувати, що відродити шкільний організм, який,
фактично, зруйнували, не має ніякого шансу. І двомовним програмам з українською
складовою в такий ситуації ще довго не мати хоча б якогось більш-менш масового
розвитку. Бо державам з обох сторін ці процеси стали «не цікавими».
Описати все у одній статті
неможливо і, мабуть, варто зберегти інтригу всіх щоденних феєрверків емоцій для
тих, хто вперше чує про цей проект. Від
імені всіх українців дозволю собі сказати щирі слова подяки за те тепло і
гостинність, яку ми відчували і у Кутаїсі, і в Бакуріані, і мандруючі
старовинними вуличками сивого і величавого Тбілісі.
 |
| "Креатив" створив прапор Грузії! |
Але, якщо оцінити ефект табору,
то треба сказати про кілька моментів. По-перше, високої оцінки заслуговує
підготовча робота, адже контингент дітей був просто чудовий. Високий рівень комфорту приємно
здивував як молодих вожатих і дітей-новачків проекту, так й для досвідчених, як
я люблю казати «рецидивістів» проекту, які і працювали і були дітьми багато
разів. По-друге, чудовим фактом стала масове залучення і вожатих і дітей в
організацію та проведення кожного з національних днів, їх бажання, готовність
допомагати один одному. Ще одним позитивом, який на мою думку заперечив відому
приказку, що перший млинець виходить завжди грудкою, стало те, що не виникло
конфліктів в середовищі і дітей і колективу, які б стали на заваді існувати цій
команді як грунту для підготовки наступного табору. Звичайно, що були якісь
незрозумілості, втома, відсутність психологічної стійкості і, пробачте,
педагогічного професіоналізму, але це долалось завдяки досвідченим менеджерам,
які активно включались у всі незрозумілі ситуації, без яких неможливий новий
процес у нових умовах. Доказом вищенаведеного є хоча б моя розмова щойно з
одним з хлопців мого загону у фейсбуці. Побачивши мене в мережі, він поганою
російською (бо він майже не розумів моєї російської, і ми спілкувались за
допомогою перекладачів-добровольців) спитався, чи я його не забув. «Це я –
джигіт!» - нагадав він мені, хоча забути цього скромного життєрадісного
грузинського юнака з кучерявою «шапкою» волосся на голові, який у танці
перетворювався на запального та мужнього джигіта, неможливо. Коли буде табір,
чи поїдуть ті ж діти, які стали його друзями до нього, що він сумує за всіма,
він засипав мене питаннями. Я згадав, коли ми прощались на останньому фітбеку
членів старшого загону «Креатив», цей хлопець, не приховуючи сліз (як і майже
кожний із нас) сказав, що він хоче подякувати нам всім так, як ніколи не дякував нікому у своєму житті
(виділено автором). Це вразило! І тоді я зрозумів, що всі негаразди табірного
життя та дрібні неприємні моменти випарувались вмить після такого короткого
речення. І навіть інша дитина, до якої поставились нетолерантно його
співмешканці по кімнаті сказала, що не дякуватиме всім, але в табір наступного
разу поїхати хочу. Це було несподівано і чесно.
І в підсумку хочеться сказати
коротко – в добру путь! Початок зроблений. І Грузія приєдналась до України і
Молдови у реалізації дитячих мрій – мирного та потрібного їх спраглим до щирого
та цікавого спілкування душам дитячого табору, назва якому «Джерела
толерантності»!
С. Хараху
Немає коментарів:
Дописати коментар