До багатьох шкіл Львова надійшли листи з пропозицією підписатись на дитячий журнал «Щедрик-Ведрик». Разом з листом був і примірник цього журналу за №32 від грудня 2010 р. Журнал рекомендований для підписки Міністерством освіти, науки, молоді та спорту, яким керує відомий українофоб Табачник.
У рубриці «Історія України» цього номеру журналу кожна дитинка могла прочитати таку «інформацію», що галичани - це «селяни, які мислять за принципом "на хлопський розум".
Окрім того, в журналі наголошується, що «на ринку праці Галичини не існує таких професій, як рерайтер, PR-консультант, екзистенційний психотерапевт, бо де просте життя – там проста робота – шофер, будівельник, медсестра, продавець. Максимум, про що можна мріяти галичанин з вищою освітою в рідному місті – це робота клерком в регіональній філії великої компанії або банку. Не буває галичан-космонавтів, конструкторів, олігархів і великих політиків. Проте серед галичан відомі такі шоумени як Віктор Павлик, Андрій Кузьменко, Юрій Горбунов», - додає автор тексту, прізвище якого не вказується. Так, звісно ніхто не згадає Франка, Драгоманова, героїв України Бандеру та Шухевича, патріарха Сліпого, співаків Крушельницьку, Івасюка, Білозіра, вчених львівської математичної школи. Навіщо їх згадувати. Пересічному українцеві зараз не до таких постатей, а діти тільки й знають шоуменів. Не думаю, що і Шевченко у дітей – це поет, він відомий футболіст!
Дійсно, в радянський час мало було з Галичини відомих людей. Але чому ніхто не говорить, що талановиті та неординарні особистості просто гнили по Соловках та Магаданах, Гулагах та Колимі. Бо вони були бандерівцями, як казали тоді. А коли з’являвся талановитий вчений, то його при совдепії скеровували до Москви. Знищений цвіт Галицького люду не вмре, він відродиться. А щодо космонавтів, так і в Донецьку, Одесі, Харкові космонавти з'являються лише пізно увечері з «перепою». І лише Київ має дійсного українського космонавта – Льоню-космоса.
В мережі вже з’явилось пояснення редакції журналу, що якийсь волонтер, який знайшов цю інформацію про Галичину на Вікіпедії, просто помилився, а головний редактор не додивився. Буде спростування в наступному номері і т.д. Питання не в статті та її недолугому і відверто брехливому змісті. Ми, члени Клубу толерантності, хочемо звернути увагу на цей «випадковий» принцип побудови стереотипів про галичан, донеччан, киян та мешканців інших регіонів України. Саме так вже у дитячому віці влада будує негативне підсвідоме сприйняття про нас. Саме так проводяться інформаційні війни проти власного народу. Коли це вже спрямовують проти дітей, то час дуже серйозно замислитись тим, хто ще зберіг здатність вільно, тверезо та самостійно мислити.
С.Хараху
